Читати книгу - "Історик"

— У мене немає брата, — сказала вона. Це пролунало як попередження, а не констатація факту. — Хто ви?

* * *

Батько потирав руки на холодному вітрі, через що рукава на його курточці м’ялися, як цигарковий папір. «Хелен», — подумала я, не наважуючись вимовити ім’я вголос. Це ім’я мені завжди подобалося, воно нагадувало мені про героїзм і красу, про зображення Єлени Троянської на дорафаелівських фресках, які я пам’ятала з книги «Іліада для дітей», що була в мене в Сполучених Штатах. Але насамперед це було ім’я моєї матері, а про неї батько ніколи не розповідав.

Я пильно подивилась на нього, але він уже заговорив про інше.

— Давай покуштуємо гарячий чай в одній із тих кав’ярень унизу, — сказав він. — От що мені зараз треба. А ти хочеш?

Тоді я вперше помітила, що його обличчя, його гарне, увічливе обличчя дипломата було затьмарене тінню, через яку під очима з’явилися темні кола, а ніс дуже вирізнявся на тлі цього. Таке враження, що він ніколи не спить стільки, скільки потрібно. Він підвівся і потягнувся. Тоді ми востаннє подивилися на запаморочливі краєвиди. Батько притримував мене, ніби боявся, що я впаду.

Розділ 17

В Афінах батько став стомленим і нервовим — я помітила це першого дня. Що ж до мене, то мені було там весело: мені подобалося змішане відчуття духу руйнування й життєвості, задушливий потік вихлопних газів, машини, що снували навколо площ і парків, поміж пам’яток старовини. Мені подобався ботанічний сад, у центрі якого стояв лев у клітці, приголомшливий Акрополь із відкритим рестораном, по боках якого тріпотів на вітрі навіс. Батько пообіцяв, що, як тільки в нього буде час, ми піднімемося нагору, щоб помилуватися панорамою. Був лютий 1974 року, ми вперше за три місяці взагалі поїхали кудись, і він неохоче взяв мене з собою, оскільки йому не подобалось, що вулицями Греції ходило багато військових. Я збиралася насолодитися по максимуму кожною миттю.

Тим часом я старанно вчилася в готельному номері, розглядала з вікна високі храми так, ніби після двадцяти п’яти сотень років вони могли змахнути крильми й полетіти, не дочекавшись мене. Я бачила дороги, стежки, алеї, які прямували вгору, до підніжжя Парфенона. Наш підйом туди буде довгим і повільним (ми знову були в спекотній країні, а літо починалося тут рано). Повз білосніжні будинки й побілені магазини, у яких продається лимонад, стежка раптово повертала до місця давніх ринків, а іноді до майданчиків храму, а потім ішла повз укриті черепицею будинки. Крізь темні вікна я бачила деякі з таких лабіринтів. Ми будемо підніматися від одного краєвиду до іншого, розглядаючи те, що зі своїх вікон щодня бачать люди, які живуть по сусідству з Акрополем. Сидячи в готелі, я могла уявити руїни, обриси міських будинків, субтропічні парки, звивисті вулиці, церкви то із золотавими, то з червоними банями, які у вечірньому світлі були схожі на різнобарвні камені, розкидані по сірому пляжі.

Удалечині ми побачимо обриси багатоквартирних будинків, готелів, ще новіших, ніж цей, та передмістя, через які ми їхали потягом день тому. А за всім цим я не знала, що буде, це було занадто далеко, щоб уявляти. Батько витре обличчя носовичком. І я знатиму, поглядаючи на нього, що, коли ми дійдемо до вершини, він не тільки покаже мені давні руїни, але й відкриє таємниці свого минулого.

— Кав’ярня, яку я вибрав, — почав розповідати батько, — знаходилася досить далеко від університету, тож я відчував, що той моторошний бібліотекар не зможе мене дістати (він, звичайно ж, повинен був залишатися на роботі, хоча міг і вийти куди-небудь на обід). Але кав’ярня була на розумній відстані, щоб незнайома дівчина не подумала, що її хоче вбити маніяк. Я не пам’ятаю, чи очікував, що вона спізниться через те, що сумніватиметься в моїх намірах, але вона прийшла раніше від мене: коли я відчинив двері кав’ярні, Хелен уже сиділа в далекому куті, розмотувала блакитний шарф і знімала білі рукавички. Пам’ятаєш, я говорив, що це була епоха милих непрактичних речей для найвідчайдушніших студенток. Волосся в неї було гладко зачесане назад, а щоб воно не падало на обличчя, дівчина заколола його невидимками, тому коли вона повернулась і поглянула на мене, я відчув, що вона мене розглядає ще уважніше, ніж день тому за бібліотечним столом.

— Доброго ранку, — сказала вона холодно. — Я замовила вам каву, тому що по телефону ваш голос був таким утомленим.

Я був уражений такою зухвалістю. Як вона могла відрізнити мій утомлений голос від спокійного? А якби моя кава охолонула? Але цього разу я назвав своє ім’я і потис її руку, щосили намагаючись приховати своє хвилювання. Передусім я хотів розпитати її про прізвище, але потім вирішив, що краще почекати, поки з’явиться слушна нагода. Її рука була гладкою, сухою і холодною, ніби вона все ще була в рукавичках. Я підсунув стілець і сів напроти неї, шкодуючи про те, що не одяг чистої сорочки, навіть якщо збирався полювати на вампірів. Її біла блуза під чорним жакетом була бездоганною.

— Чому в мене було таке відчуття, що я ще почую про вас? — її тон був близький до образливого.

— Я знаю, що для вас це буде дивним, — я випростався й намагався дивитися їй просто в очі, думаючи про те, чи можу я запитати її про все, що хотів, перш ніж вона знову підведеться й піде. — Перепрошую, це ніякий не жарт, я не збираюся турбувати вас або переривати вашу роботу.

Вона хитнула головою, трохи заспокоївши мене цим. Спостерігаючи за її обличчям, я був уражений тим, що загальні риси (особливо голос) були водночас негарними й елегантними, я осмілів трохи, ніби це відкриття зробило її більш людяною.

— Сьогодні вранці я виявив дещо дивне, — почав я з новою впевненістю. — Саме тому я так зненацька зателефонував. Книга «Дракула» з бібліотеки все ще знаходиться у вас?

Вона була швидкою, але я ще швидшим — я очікував, що вона здригнеться й сполотніє.

— Так, — відповіла вона тихим голосом. — Кому яке діло до того, що інша людина виписує в бібліотеці?

Я проігнорував цей напад.

— Це ви вирвали картку на книжку про Дракулу з каталогу?

Цього разу її реакція була щирою й відкритою.

— Що я зробила?

— Сьогодні вранці я пішов до каталогу, щоб пошукати інформацію про… про тему, котру ми обоє вивчаємо. Виявилося, що всі картки на теми «Дракула» й «Стокер» були