Читати книгу - "Роза Вітрів"

— Анна?

— А що, є якісь інші? — криво усміхався. У нього не виходить злих гримас, лише якісь лукаві й чуттєві.

Було ще кілька моїх улюблениць. Єжи навіть показував мені їхні фото. У нас на ноуті (подарованому Анною) була ціла тека зі світлинами.

Нічого вульгарного чи аморального у моєму захопленні його пасіями не було. Адже мої почуття щирі. Я симпатизувала цим жінкам абсолютно платонічно, серцем Художника, милувалася ними. Власне, мені байдуже, якої вони статі, ці янголи. У нашому з Єжи симбіозному союзі все чесно і взаємодоповнюючи, як це і має бути у чоловіка й дружини: він спав із цими янголами, а я їх кохала.

Щойно котрась із них з’являлася на неораному полі нашого співіснування, як я припиняла спати з Єжи і повністю переключалася на терени шпигунства. «Тобі є з ким, так що нема чого мене займати». Він їжачився, але мовчав, видно, його уражали мої незворушні відмови. Хоча я знала, що чинила не педагогічно, але ж і не розуміла, чому так нервуватися. Яка по суті різниця — я чи інша, правда, милий?

Моя розвідка була насправді захопливою: яка вона, та, чергова? як дихає? як прибирає волосся — на потилицю чи за вуха? чи роздирає вона нігтями панчоху, випадково зробивши там маленьку дірочку? як вона любить щоб її цілували? коли востаннє танцювала під дощем? чи танцювала? чи вродлива? як вона кривиться, коли плаче? що є у ній такого, чого немає у мені?

Я збирала мізерні ледь уловимі докази, вказівочки, атоми парфумів, складала цілу повнокровну картину, доповнювала її прискіпливо і педантично, як нічого і ніколи не робила раніше. Я знала про них все. Все. Навіть те, чого вони самі про себе не відали.

А потім заспокоювалася.

Коли ти пізнаєш людину до кінця, сповна, до найгіршого бруду, то лишається два виходи з тієї твані: люта ненависть або ніжна любов.

Щось у мені влаштовано не так, бо я обирала останнє.

Але рано чи пізно малася випасти крапка або над І, або ж в кінці слова МИ.

Крапку звали Каріною.

Вона прийшла якось увечері із Єжи, який навіть не завдав собі клопоту мене попередити.

— Роза — Карі-іна.

Обидві промовчали, вороже розглядаючи одна одну. Я відчула, що поряд із нею втрачаю позиції, тому сховалася у своє кріслечко.

— Почува-айся як удома,— воркоче Єжи непроханій звабливиці. Протирає моїм махровим рушником їй дзиґлик.

Я мовчу і кліпаю. Дим від сигарети їсть запалені очі. Цмулю з пакета портвейн.

Каріна, здається, із домішкою турецької крові — смаглява, чорноока малолітка. Із кілограмом золотих прикрас, які їй на диво ли-чили, як смерті коса. У носі кульчик з діамантом. Лисяча шубка ніжного кавового відтінку. Високі пишні груди, гарна східна фігура. За рік-півтора вона попливе, а нині саме воно — апетитна пряна кров з молоком.

Єжи завзято хизувався своїми портретами, Каріна ж слухала як хтива розумниця, мальовничо вигнувшись на стільчику.

— Да, нічо так,— відказала вона. І чому у подібних дуріпок буває такий низький глибокий голос?

Я бачила, що Єжи цінує її думку, вона йому подобається. Це велике мистецтво — здаватися іншою, кращою, аніж є насправді. І надавати сенсу найтупішим словам самою лише інтонацією.

— Карі-іна спа-атиме зі мною,— повідомив Єжи, коли сіли пити чай саусеп із сухими, як зуби мамонта, булочками.

— Добре. А де за твоєю версією маю спати я?

— Якщо хочеш, то можеш із на-ами. Ти ж любиш моїх дівча-ат, чи не так?

Я занурюю погляд у свою кружку, пожираю ним півмісяць лимона.

— Тобі все мало?

— Ти-и про що?

— Про моє терпіння. Тобі все мало?!

— Я дума-ав, ти...

— Що я?!

— Дума-ав, що ти серйозно казала, дума-ав, що втрьох?..

— З яких це пір ти навчився думати? Га?! — у Єжи стрімголов летять сухарики.

— Дєвушка! — підскакує Каріна. її брючки сповзли, чорна кофтина задерлася і видно, що пупок проколотий.

— А ти сядь і заткайся, бо патли вискубу! — зіпнула я. Вона притихла.

— Чува-ак, ти чого? Ну не хочеш, то нічого страшно-ого...

— Єжи, дідько. Забирайся звідси під три чорти, щоб я в житті не бачила твою дебільну пику! Зараз виллю на тебе чай, і не знаю, що з тобою зроблю, як не зникнеш. Ти, дупа з курячими мізками!

— Чува-ак, ти що, ревнуєш?

— Та хіба можна ревнувати проститутку?!

Єжи вкрай роздратовано схопив свій гірчичний замшевий піджак і, швидко перебираючи міцними ногами, провалився у темний глибокий простір, що западав за межами нашої майстерні.

Кілька хвилин (дві сигарети tempo giusto,