BooksUkraine.com » Сучасна проза » Поміж двох орлів 📚 - Українською

Читати книгу - "Поміж двох орлів"

161
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Поміж двох орлів" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 68
Перейти на сторінку:

Князь Федір Андрійович Єлецький та боярин Григорій Леонтійович Валуєв саме закінчували вранішню трапезу, як її спокійне тривання було несподівано перерване появою колишнього воєводи Царевого Займища Василя Куракіна.

— До Займища наближається гетьман Жолкевський! — повідомив він.

— Ну й нехай атакує! — махнув рукою князь Єлецький. — Собі ж дорожче!

— Боюся, ви мене не зрозуміли. Гетьман підійшов до оборонних валів сам.

— Сам? — здивовано перепитав Валуєв.

— Ну, не зовсім сам. Разом із боярином Бутурліним.

— А він що тут робить?

Несподівана звістка перервала трапезу, і обидва боярина підвелися.

— Що тут робить Василь Бутурлін? — перепитав Валуєв. — Він же повинен бути у стані князя Шуйського!

— Не можу сказати, — відповів Куракін. — Але з вигляду видно, що боярин поранений, принаймні праву руку він тримає на перев’язі.

— Ану ходімо подивимось! — сказав Федір Єлецький, надів на голову високу шапку і, почекавши Валуєва, вийшов з хати.

Наближення парламентарів розбурхало весь табір. Стрільці зазвичай завжди були готові до оборони, але будь-які переговори давали надію на мирне вирішення цієї проблеми. Завжди існувала ймовірність: або нападники задовольняться малим і відступлять, або переконають воєвод здатися. А в крайньому разі можна й повоювати.

Воєводи піднялися на підвищення перед возами — найменш захищеної східної сторони острогу. На відстані п’ятдесяти кроків стояли троє чоловіків — один старший (польський гетьман); в іншому, молодому, не старшому двадцяти п’яти років, упізнали стольника Василя Бутурліна. Трохи оддалік за ними стояв молодий шляхтич і тримав у руках штандарт Жолкевського: на довгій жердині красувався родовий герб Любичів.

На відстані польоту ядра у повній готовності чекали наказу запорізькі козаки.

Але так виглядало, що головні події розіграються ближче.

— Може, відправимо до гетьмана воєводу Куракіна? — запропонував Валуєв, споглядаючи аж надто спокійного Жолкевського.

— Не буде так! — заперечив князь Єлецький. — Бачиш, боярине, сам гетьман завітав до нас. Він не побоявся підійти, то невже ми, на своїй землі, побоїмось вийти назустріч нападникам?

Він повернувся і зійшов з підвищення.

— Розсуньте рогатки! — розпорядився князь.

Стрільці кинулися виконувати наказ, і князь із боярином сміливо направилися назустріч гетьману.

Вони зупинилися перед парламентарями, не дійшовши трьох кроків. Хоч головним був гетьман Жолкевський, погляди московитів зупинилися на стольнику Бутурліну.

Станіслав Жолкевський, кашлянувши двічі, стараючись говорити з найменшим акцентом, сказав:

— Панове воєводи! Хочу вам сказати, що я був проти війни з вашою державою. Але я вірний слуга свого короля, тому відгукнувся на його заклик воювати. Я в захопленні від вашої мужності і рішучості захищати ввірений вам острог. Упевнений, що ваш цар повинен пишатися такими воєводами і таким військом.

Московити уважно слухали. Поки що нічого нового вони не почули. Промова гетьмана нічим не відрізнялася від подібних у таких же ситуаціях. А гетьман продовжував:

— Як людина шляхетна, я не хочу допустити, щоб на цьому полі даремно пролилася християнська кров — православна і католицька. Коли я кажу «православна», то маю на увазі не лише вас. У моєму війську багато людей належить до вашої віри. Тому я востаннє пропоную вам припинити безглуздий опір, добровільно скласти зброю і присягнути на вірність Владиславу Жигизмундовичу.

Станіслав Жолкевський навмисно назвав королевича на московський лад.

Його промова належного ефекту не справила.

— Ми не розуміємо, чому саме ми маємо здаватися, — відказав Федір Єлецький. — Згодьтеся, вас лише десять тисяч.

— Але вас ще менше!

— Це вірно, — підтвердив князь. — Але гадаю, не відкрию великої таємниці, коли повідомлю вашу милість, що на допомогу нам спішить князь Дмитро Шуйський. І сьогодні-завтра він буде тут. Я пропоную інше: почекати до завтра і тоді знову зустрітися на цьому місці. Гадаю, пропозиція здатися прозвучить знову, але боюся, пане гетьмане, вже з нашої сторони.

Почувши таке, Григорій Валуєв усміхнувся.

— Мушу повідомити вам, що князь Дмитро Шуйський не прибуде ні сьогодні, ні завтра, ні взагалі найближчими місяцями, — відповів Жолкевський.

— Чому ви так упевнені в цьому? — поцікавився Єлецький.

— Та тому, що вчора вдень я розбив його військо біля села Клушино.

— Жаль, що мені довелося почути ці слова від такого шляхетного пана, як ви, — мовив князь. — Ніколи не думав, що ви можете вдатися до обману, тільки б досягнути своєї мети.

— Чому ви звинувачуєте мене в обмані? — похмуро запитав гетьман.

— Мені хотілося б дізнатися, як ви розбили сорокатисячне військо князя Шуйського, підсилене воїнами шведського графа Делагарді. Ви ж не покидали свій табір!

— Це ви так думаєте!

— Що ви хочете цим сказати? — запитав Валуєв.

— Минулої ночі ми вирушили назустріч князю Шуйському, розбили його військо і затемна встигли повернутися назад.

— Пробачте, але ми вам не віримо.

— Пане стольнику, прошу підтвердити мої слова! — звернувся Жолкевський до Бутурліна.

Той винувато кивнув головою.

— Це правда... — сказав він. — Пан гетьман приспав вашу пильність і дійсно розбив усе військо Шуйського.

— Цього не може бути! — впевнено відказав Єлецький. — Пане стольнику, якщо ви захотіли зрадити присягу цареві, котру привселюдно скріпили цілуванням хреста, то не сподівайтесь, що й інші зроблять те саме.

— І тим не менше, військо царевого брата розбите, а Делагарді зараз галопом втікає додому.

— Ми вам не віримо! — повторив Валуєв.

Тут знову втрутився Жолкевський.

— Вам знайома булава князя Шуйського? — запитав він.

— Звичайно, знайома, — відповів

1 ... 39 40 41 ... 68
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж двох орлів"