Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

виходили курйозні ситуації. Напр., Колеґія Старшин через свого уповноваженого Дм. Палієва договорюється з представниками армії УНР про об'єднання обох армій, навіть визначає день, коли мало бути проголошене це об'єднання, але робить це без порозуміння з командувачем генералом. Був це, як каже Шухевич, рахунок без господаря. Не зважаючи на договір, ген. Тарнавський виїжджає із своїм штабом на південь якраз напередодні проголошення об'єднання.[46]

Розповідаючи про наказ ген. Тарнавського, яким він велів організувати політичне тіло при НК УГА, сотник О. Левицький, очевидно, не знав, що думка створити таке тіло вийшла від ген. Микитки, і тільки недуга не дала йому змоги її здійснити. Зробив це за нього вже ген. Тарнавський. Це стверджує понад усякий сумнів д-р В. Білозор, що консультував хворого Мйкитку і говорив з ним про цю справу під час консультації.

Колеґія старшин не зуміла здобути собі належний авторитет у генералів, тому ці не ставилися до неї поважно. Звідси, мабуть, походить ворожість Шухевича до них. Сам же він каже: «В армії було аж надто відомо, що я в останніх часах відносився до ген. Ціріца щонайменше неприхильно». І тому він на засіданні Начревкому в справі видачі генералів большевикам кидає свій голос за видачу і «цим мимоволі (так! — Н. Г.) причинився до їх незавидної долі».

Неґативною рисою «Споминів» є брак об'єктивности й невмотивована критикоманія автора. Він на всі сторони кидає важкі закиди проти людей і установ на підставі поголосок або просто з власної фантазії. На його критику Міністерства війни УНР генерал Р. С. відповідає: «Просте переказування подібних чуток, навіть без покликання на осіб, від яких автор чув це, без необхідної перевірки їх передусім відбирає «Споминам» в цих розділах значення авторитетного історичного джерела». (Літ. Черв. Калини, за 1930 р., ч. 2, ст.21).

Жертвою тієї манії Ш. впав також саншеф УГА Андрій Бурачинський та його товариш д-р Гайдукевич. У статті «Моя відповідь» (Літ. Черв. Калини 1930, ч. 6, ст. 9-10) Бурачинський спростовує всі закиди Шухевича й м. ін. каже:

«Цей безосновний закид просто нечуваний, тим більше, що походить від когось, хто був при НК і міг би привести до сумніву в «bona fide» автора». А трохи нижче: «З безосновних закидів, звернених проти мене, не роблю собі нічого, бо я, Богу дякувати, є в змозі боронитись. Але страшні є напади на небіжчика д-ра Гайдукевича, який не є вже в силі боронитись… Д-р Гайдукевич працював до останку з невтомним пожертвуванням і впав жертвою свого звання».

Таким самим способом Шухевич критикує Вінницький ревком УГА. В одному місці він пише: «Начальний Ревком вибрав своїм головою д-ра А. Музичку, а на секретаря Цап'яка; зрештою склад був такий самий, як Політичного Відділу (перед тим Колеґії старшин — Н. Г.). Накази й зарядження, видавані цим ревкомом, були більше плянові, енерґійні й фахові, ніж зарядження ревкому в Вінниці, які виявляли доривочність, безпляновість та мале військове знання. Про сторонничість ніхто не може мене посудити, бож я сам був членом того ревкому. В дійсності наказів ревкому не виконувано від самого початку його заснування, бо всі частини УГА були в орбіті На. Кмди й Начального ревкому ЧУГА».

А кілька сторінок нижче пише так: «Вкінці от. Лисняк вийшов зі своєї рівноваги і дня 10 лютого 1920 р. виконав давній наказ винницького Ревкому та наказав арештувати генералів Микитку й Ціріца».[47]

Вінницький ревком, як і Начальний, не видавали ніяких наказів стратегічного характеру, тому говорити про військову фаховість в точному значенні це доводиться.

То вигадка Шухевича,