BooksUkraine.com » Жіночий роман » Десертик, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

101
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Десертик" автора Анна Харламова. Жанр книги: Жіночий роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 47
Перейти на сторінку:
Глава 31

   — Як тобі це вдалося?
   З лівого боку від Айлі запитав жіночий голос.
   Айлі обернулась і побачила Крісті – гарну «знайому» Мітчела.
   — Не зрозуміла? — брови Айлі здивовано зійшлись на переніссі.
   — Як тобі вдалося зачарувати Мітчела і зробити його своїм нареченим? — вона нахабно всілась навпроти Айлі, не чекаючи запрошення.
   — Мені здається це лише наша справа з Мітчелом.
   — Ти ж знаєш, що ми були не лише друзями?! — пихата усмішка осяяла вродливе обличчя Крісті.
   — Знаю. — Айлі усміхнулась. — Але ваші стосунки у минулому.
   — Ти впевнена? — її брова, запитуючи вигнулись.
   Айлі дратувала ця краля і її слова.
   — Так упевнена. У твоїх нічних візитах, він більше не зацікавлений.
   — Гостра на язик. — Вона розсміялась голосно  і театрально гарно. — Він завжди був гульвіса. Ти думаєш він зміниться?
   — Вже змінився. Завдяки своїй нареченій. — Сідаючи поряд з Айлі, він поцілував її.
   — Мітчеле, котику, рада тебе бачити. — Промурликала вона.
   — Привіт Крісті. — Кивнув він.
   — Невже таких, як ти можна спрямувати на шлях праведний?! — сміючись, запитала вона.
   — Як бачиш. — Він розвів руки. — Раджу спробувати.
   — Нахабність нікуди не зникла. — Облизавши губи, Крісті усміхнулась білосніжною усмішкою.
   — Не усе одразу. Я над цим працюю.
   — Якщо чесно, ви гарна пара. — Мовила Крісті. — Коли я уперше тебе побачила, ти була м’яко кажучи, не красуня. Але зараз нічогенька така.
   — Гадаю, що це комплімент. — Усміхнулась Айлі.
   — Ще й який. — Засміялась Крісті.
   — Тоді дякую. — Айлі знову усміхнулась і узяла Мітчела за руку під столом.
   — Дивлячись на вас, думаю і собі зробитись більш розсудливою. Знайти якогось чоловічка і вийти заміж.
   — Гарна ідея. Не пожалкуєш. — Сказав Мітчел, з доброзичливою усмішкою. — Бажаю тобі знайти своє щастя.
   — Ми, — втрутилась Айлі, — ми бажаємо тобі щастя.
   — Дякую, голуб’ята. — Крісті встала зі столу і мовила: — Бажаю і вам щастя. Хай шлюб буде щасливим. — Вона нахилилась і цмокнула Мітчела у щоку. — Па-па.
   — Па-па. — Сказала Айлі.
   — Па-па, Крісті. — Мітчел попрощався з Крісті і обернувся до Айлі.
   — Вау!
   — Що «вау»?
   — Цікаво скільки твоїх колишніх будуть нас вітати. — Риторично мовила Айлі.
   — Не треба з мене робити Казанову. Я не був аж таким гульвісою, як про мене говорили.
   — «Диму, як то кажуть без вогню не буває».
   — Буває, повір. Можливо мене тішили такі припущення. Тішили усі ці розповіді, моє чоловіче Его.
   — Ого! А як же ти тепер будеш задовольняти своє «чоловіче Его»? Тепер ти заручений, потім станеш чоловіком, як будеш тішити своє Его?
   — О, моя наречена, а в скорому часі і дружина – балує моє Его так, що комусь розповідати я не хочу. Якщо хтось взнає, що ти робиш і як умієш задовольняти чоловіче Его – то мені доведеться тримати тебе під замком, і відбиватись від потоку шанувальників, які захочуть тебе вкрасти у мене. Але я не дозволю. Діти тішаться розповідями про свої подвиги на сексуальному терені, яких не існує. — Він усміхнувся. — А чоловіки, мають одну жінку, кохану жінку і з нею пізнають, що таке мистецтво займатись коханням. Знаєш, я тішився, що про мене так говорять, а зараз я зрозумів, що якщо є щось насправді цінне, є чим пишатись у ліжку, і є та завдяки якій Его тішиться кожної миті – про це не хочеться розповсюджуватися. Головне, що у твоїх очах, я той з ким ти хочеш бути, кохати, кохатися і пишатися.
    — Ти саме такий чоловік для мене. І якщо б тут не було так багато людей, я б підняла твоє Его і погралась з ним. — Айлі зашарілась від власних слів.
   — Вау! І як мені дотерпіти до кінця вечері?
   — Думай, що чекаєш на десерт.
   Її усмішка була, як вишенька на тортику.
   — Легко сказати. — Важко зітхнувши, він провів рукою по її нозі, підіймаючись до трусиків.
   — Мітчеле!
   — Що?
   — Не тут.
   — Ти моя наречена, що хочу те й роблю! — він ще більше просунув руку, торкаючись її тепла.
   Айлі швидко задихала і інстинктивно звела ніжки. Його рука була у дивовижному полоні.
   — Прошу, не тут. — Вона подивилась у його очі. Вони потемніли від бажання.
   — Добре. Я заберу руку. — Він повільно звільнив пальці. — Але тобі прийдеться загладити свою вину.
   — Обіцяю. — Вона хитро усміхнулась. — Твоє Его буде задоволеним, обіцяю.
   — О, Айлі. Божеволію від тебе.

   Важко дихаючи, вони відкинулись на ліжку.
   — Ну, як варто було дочекатись повернення додому? — запитала Айлі, торкаючись його плоті.
   — О, Боже!
   — Значить варто. — Засміялась вона.
   — О, так! Це було неймовірно! Его зашкалило до найвищої позначки.
   Айлі засміялась і задоволено вляглась на плече Мітчела.
   — Обожнюю кохатись з тобою.
   Її миле зізнання викликало посмішку у Мітчела.
   — І я обожнюю займатись коханням з тобою. — Він поглянув на неї і ніжно поцілував у губи.
   — Можна я дещо запитаю? 
   — Навіщо питаєш?! Запитуй все, що завгодно.
   — Ти точно готовий до одруження? Точно готовий назавжди пов’язати своє життя з однією жінкою?
   — На твоєму пальці обручка, яку подарував я – освідчуючись тобі. Це не доказ?
   — Доказ.
   — Але?
   — Але гарних жінок так багато…
   — Так само, як і чоловіків. — Він дивився у її очі. — Я знаю, що ти кохаєш мене, тому впевнений  інші чоловіки для тебе не існують. Навіть якщо вони будуть у сто разів гарнішими, кращими та багатшими.
   — Так, звичайно. Ти єдиний хто мені потрібен. — Вона притулилась ще дужче.
   — То що тобі заважає думати, що ти єдина хто мені потрібна?
   — Я знаю, що ти мене кохаєш так само, як я тебе. Але поява Крісті змусила мене задуматись.
   — Ти мені не довіряєш? — він задумливо подивився на неї.
   — Довіряю. Проте у тебе було бурхливе життя і тобі це подобалось. А тепер…
   — Тепер у мене є все, що моні потрібно – це ти. Моє минуле, моє «бурхливе життя», як ти кажеш – це була втеча від реальності і від самотності. Я не кохав нікого, мені не було, що втрачати – і я проживав, а не жив. А зараз я кохаю, мене кохають. Мені нічого більше не потрібно, окрім твого кохання. Я почав знову жити, а не існувати. Я знаю, що таке щастя – нарешті. У моєму ліжку, у моїх обіймах лежить красуня, яку я кохаю до нестями. — Він поцілував її. — Я навіть не знаю за які такі вчинки, мене нагородила доля тобою. Ніколи не думай про зраду і про інших жінок. Я не такий, як твій колишній. Я ніколи не зраджу тобі. — Мітчел провів по її косах. — Але я вдячний йому за те, що він напартачив, бо ти тепер моя. — Провівши по її волоссю, він торкнувся рожевої щічки, яка і досі палала від нещодавнього зайняття коханням. — У мене є лише ти і так буде завжди. Моє кохання повинно бути для тебе гарантією. Закоханому чоловікові не приходить у думку зрада – запевняю тебе. Ми з тобою нічим не відрізняємося, наші почуття однакові – тобі не потрібен інший, а мені інша. Здається кохання заперечує появу когось третього. Інакше тоді – це не кохання. І той кому зраджують - має повне право піти. Ніколи, ніколи не сумнівайся, що я чесний з тобою. Я кохаю тебе понад усе на світі.
   — Мій Мітчел. Мій коханий. Я так сильно тебе кохаю. — Айлі притиснулась до його губ і палко поцілувала.
   Мітчел перевернув її на спину притискаючи до матраца.
   — І ще одне…
   — Що?
   — Я найщасливіший чоловік на землі бо ти сказала мені «так».
   — Мітчеле. Мій. Мій.
   — Мені хочеться пришвидшити наше весілля, доки ти не передумала. — Засміявся він.
    — Зараз отримаєш за такі слова. — Сміючись, вона закинула ніжки на його талію.
   — Ого! Моя майбутня дружина, захотіла добавки?
   — А що мій майбутній чоловік заперечує?
   — Не дочекаєшся. — Сміючись він дав їй відчути свою тверду плоть між її стегнами. — Ненаситна! Обожнюю те, що ти така гаряча!
   — Може досить говорити і до справи?!
   — О Айлі. Моя Айлі. — Вимовивши її ім’я, він почав обдаровувати спокусливе тіло Айлі цілунками.
   — Так. Так. — Промуркотіла вона, відчувши, як його член входить у неї.
   — Мій Десертик. — Усміхнувся він, відводячи їх у світ солодкого дурману.
*************************************
P.S. Любі мої усім дякую, хто підтримує мою працю зірочками!! Окрема подяка за час який Ви приділяєте книзі і коментарям!!!! Ви мене надихаєте!!!! Обіймаю* Люблю* Ваша Анна*

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 ... 39 40 41 ... 47
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Десертик, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Десертик, Анна Харламова"