Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Спала Злата погано. Їй снилися собаки, від яких вона тікала, сходи, коридори, по яким бігала і не знаходила вихід. Коли почало світати, вона вирішила спуститися вниз, де вже поралася на кухні Стелла Аркадіївна.

— Доброго ранку, — привіталася дівчина.

— Доброго, — відповіла Стелла, поглянувши на дівчину.— Чому так рано?

— Якось не хочеться спати.

— Думаєш про Артура? Не варто. Він тобі не пара. Він нікому не пара.

— Чому нікому?

— Тому що несерйозний і безвідповідальний. Витрачає своє життя на гулянки і доступних жінок. На одній навіть хотів одружитися. Там зовсім пропаща жінка, Олексій Петрович тоді просив молитися братів, щоб Бог не допустив цей шлюб. І Бог відповів досить несподіваним способом. В його старшої доньки, Лізи, виявили хворобу, не знаю яку, але потрібна була термінова операція за кордоном. Артур скасував весілля і всі гроші віддав на лікування сестри. З тією жінкою сильно посварився і шлюб скасували, слава Богу. Відтоді їздить постійно за кордон. І як я знаю, там у нього є жінка, з якою він живе. Її звати Бріта, вона з Девентера, має сина від першого шлюбу. Олексій передавав Артуром посилку в церкву минулого року, і він приходив з тією Брітою, бачили сестри їх разом тоді. Та і після бачили в місті. Справи в них там до шлюбу йдуть. Бачили, як вона сукні весільні приміряла. І в Києві бачать з різними… Несерйозний. Я розумію, що він подобається тобі, і Зіні моїй подобається, я ж бачу…. але стережіться, дівчата. Він небезпечний. І занадто легко змінює жінок.

Всередині Злати поповз неприємний холодок. Він в Голландії кожні два місяці через один. Звичайно, такий чоловік не буде там сам. Тепер здогадка про існування жінки в іншій країні була підтверджена. Він з нею живе. Тобто, є постійне житло, забезпечений побут, секс… Весільна сукня… Що тепер? Він Златі нічого не обіцяв, він вільний чоловік, має право розпоряджатися своїм життям, як хоче. Але ж він дає їй зрозуміти, що Злата йому подобається, дає їй надію, що він… ні… він "хоче побути з нею"... Не бути.

— Дякую, що сказали… — Злата бездумно водила пальцем по поверхні столу.

— Та будь ласка.

— Може вам допомогти?

— Ні, не треба, дякую. Я тут запіканку зараз поставлю пектися, та й усе.

Злата кивнула і пішла з їдальні. Борис з хлопцями вже були у дворі. Привіталися.

— Злато, чому ти така сумна? — запитав лисий Ілля.

— Я не сумна, — вона спробувала усміхнутися, вийшло не дуже. — Я не виспалася.

— Комар? Мені всю ніч комар заважав. Пищав і намагався вкусити, зараза. Тільки задрімаю, а він "і-і-і-і"...

— Так, комар, — збрехала Злата. Так простіше, не пояснювати ж хлопцю свої переживання.

— Треба перед сном вмикати світло і оглядати всі поверхні, де ці кровопивці можуть сидіти. Бо тільки вимкнув світло і ліг — все… вони вже летять тебе жерти!

— Сьогодні так і зроблю, — Злата усміхнулася і пішла до корпусу.

Тільки б не зустріти Артура. Чи зустріти? Він же зараз в одній з кімнат корпусу. Треба піти нагору. Стіни майже висохли, можна наносити начерк малюнку на сходах. Піднялася до зали — сьогодні затруть шви на стелі і пофарбують її першим шаром. Денис сказав, що і стіни заразом зроблять. Тут поки що нема що їй робити.

Вона зайшла в лоджію, поглянула вниз. З корпусу вийшов Артур. РОЗМИНУЛИСЬ. Він говорив по телефону, пішов до альтанки, сів, закурив. Не було чути що він говорить, але Артур усміхався. Можливо, він говорить з тією жінкою. Каже, що скоро приїде…що тут є справи… тимчасові… Злата закрила обличчя руками і відійшла до дверей лоджії, тепер з вулиці Артур її не побачить. Серце нило. Ревнощі? Біль від обману?

Так, вона ревнує його до тієї іншої жінки, яка, напевно, знає всі його вподобання, знає що і як він любить. А Злата? Вона ж навіть цілуватися не вміє. Нічого не вміє. Нічого не знає. Злата сіла на порожній дерев'яний ящик, що стояв в лоджії. Порожній і страшний, як і вона сама. Сльози потекли з очей. Вона порожнє місце, вона нікчема, вона потвора…

Ольга, Зіна і Стелла накрили стіл для сніданку. Всі зібралися, помолилися, почали снідати. Не було Жанни і Злати.

— Дівчата ще сплять? — запитав Ніколас здивовано.

— Злата вранці виходила, — сказав лисий Ілля. — Жалілася, що комарі не давали спати.

— І куди пішла? — запитав Артур.

— Тоді наче в корпус, а потім я не бачив.

В цей момент до їдальні увійшла Жанна. Свіжа, весела, у короткому джинсовому сарафані.

— Доброго ранку, всім смачного.

— Доброго, — відповіли їй врізнобій.

— А де Злата? — запитав Ніколас.

— А я не знаю, — Жанна виглядала здивовано, — я думала вона вже тут…

Настала тиша.

— Вона не пішла за територію? — Олексій сам злякався свого припущення.

— Ні, не могла. Ворота й хвіртка ще зачинені, — сказав Борис. — Може в корпусі? Щось почала робити і забула про час?

— Я гляну, — Артур підвівся зі свого місця і вийшов з їдальні.

— На що тільки не піде, щоб привернути увагу до своєї персони, — незадоволено пробурчала Зіна.

— Матвію, — звернулася Жанна до нього. — Так що будемо робити зі шторами?

— Ніла сказала, щоб перешили ті штори, що є. Дуже рясні складки не потрібні. Можна зробити скромніше, — сказав Фелікс.

— Що?... — Жанна не повірила своїм вухам. — Я нічого перешивати не буду. Щоб потім мені казали, що я пошила жлобські штори? НІ-ЗА-ЩО!

Артур зайшов у корпус. Покликав Злату — тиша. Перевірив кімнати першого поверху — її ніде нема. На сходах — нема. Піднявся на другий поверх, зазирнув у всі кімнати — нема. Піднявся до зали. Порожньо. Де ж вона? Постоявши кілька секунд, він вже розвернувся йти назад і почув тихий схлип. Лоджія. Підійшов до неї і через скло побачив Злату, зайшов.

Злата сиділа, обхопивши себе руками в куточку на дерев'яному ящику, притулившись головою до стіни. Очі були червоні від сліз. Артур присів перед нею. Вона перевела на нього порожній погляд.