Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

Вона відчула, як знов потроху починає калатати серце, й відпустила поділ, заплющивши очі. Олекса обережними рухами зняв з неї туніку, а вона швиденько прикрилась руками, боячись здійняти повіки, немов це могло якось захистити від суворої реальності. Та уособлення цієї реальності лягло поруч, пригортаючи до себе:

– Тобі доведеться мене обійняти, – його подих сколихнув волосся на її скроні.

Ірена навіть очі розплющила, влетівши в Олексів погляд. Там і досі було занепокоєння, щоправда, з домішкою ще дечого, хоча й без вульгарності. В її очах, мабуть, також палахкотіло занепокоєння, якщо не переляк, бо чоловік якомога миролюбніше усміхнувся:

– Ірено, ти вже все одно в моїх обіймах: куди вже страшніше! Мені лиш потрібен більш тісний контакт з твоїм сонячним сплетінням, і все. А далі можеш спокійно заснути.

– Заснути?! – дівчина з підозрою вдивлялась в його обличчя, відшукуючи бодай якісь ознаки підступу.

– Так, заснути, – кивнув він. – Мені буде зручніше працювати з твоєю енергією, якщо ти не будеш втручатись своєю свідомістю у процес. Повір, мені зараз буде не до того, що ти вже собі навигадувала. Волію бачити тебе живою й здоровою, а задля цього мені доведеться докласти зусиль й немало. Тож, чесно, – він навіть не намагався відвести погляд, – буде не до зазіхань, хоч я до них і не схильний, попри дурість, що я утнув вчора.

О, боги! Що вона робить?! Впустила, дала себе роздягнути, дозволила обійняти! Тепер ще й сама обійме! Геть з глузду з’їхала, здається! Хоча, чому здається? Ірена чітко усвідомлювала, що хай там як, та її не лякають конкретно ось ці обійми. Навпаки, мозок свердлить думка про те, що взагалі хочеться залишатись в них якомога довше. Відчувати дотик міцних рук, які точно вміють бути ніжними, оскільки притискав він її до себе дуже обережно, немов порцелянову фігурку, побоюючись завдати їй шкоди. І цей тру́нок – сандалу з пачулі – від якого голова вже йде обертом… Чи то в неї від температури так паморочиться?

Ірена випростала руки. Одну пропустила попід його шию, а другу поклала йому на ребра, відчувши, як здригнулись й напружились його м’язи під шкірою, особливо, коли вона прилинула до нього всім тілом. На якусь мить Олекса стис її ще щільніше у кільці своїх рук, мало не впиваючись пальцями в спину дівчини, та вчасно оговтався й трохи розпустив хватку. Вона полегшено видихнула, щоправда, йому в шию, від чого по шкірі чоловіка пронеслось легке тремтіння, і йому знов довелось нагадувати собі, що перед ним зараз стоїть завдання врятувати це вперте створіння, а не захоплюватись його принадами.

– Тепер спи, – прошепотів він, зариваючись обличчям в її волосся, що дражнило його літньо-трояндовими пахощами.

– Наче це так легко, – пробуркотіла вона, намагаючись не ворушитись, хоч це й було не просто, враховуючи обставини.

– Розслабся та уяви себе в якомусь приємному місці: ліс, озеро, море – де більше до вподоби. Тримай картинку перед очима, – його губи мимоволі торкнулись її чола.

– Мене це не заспокоює, – хотіла вона трохи відсторонитись, та передумала.

– Зрозуміло. Хоча б просто уяви. Активний процес мислення буде мені заважати.

– Спробую.

Ірена й сама здивувалась тому, як легко вона почала погоджуватись, попри свій роздутий до всесвітнього масштабу дух сперечання, котрий чомусь взяв паузу у своїй сольній кар’єрі. Може, дехто знов намагається навіяти? Хоча ні: учора вона відчувала чужу волю, яка керувала нею, що було дуже неприємно. Зараз же не було нічого схожого.

Та Олекса все ж справді вирішив вдатись до навіювання, оскільки дівчина ніяк не могла заснути, а це відволікало його, не даючи змоги сконцентруватись. Себе він виправдовував тим, що це лише задля її блага. Проте, так воно і було. Та тепер він діяв не так грубо, як минулого разу, бо ж на цей час така можливість в нього була. Його права рука ковзнула на потилицю дівчини, занурюючись пальцями в її м’яке шовковисте волосся, а своєю свідомістю він обережно відшукав її центр, відповідальний за сновидіння й, поки сам він розбирався з тим, що стало причиною такого стану Ірени, вона бачила те, що він хотів їй продемонструвати…

Її розбудив плескіт води та щебетання птахів. Голова покоїлась на чийомусь міцному плечі, і цей хтось ніс її на руках. Вона навіть знала хто, оскільки аромат сандалу з пачулі сплутати з чимось іншим вже не вдасться. Здається, що він й уві сні буде її переслідувати. Ірена потягла носом: повітря було свіжим й приємно лоскотало ніздрі.

– Можеш розплющити очі, – почулось в неї над вухом.

Вона підняла повіки й вчепилась у шию Олекси, мало не придушивши його, бо ж він заносив її у воду. Маленьке водоймище, яке й озером не назвеш – метрів десять у діаметрі – розташувалось в оточенні лісу. Лиш з однієї сторони воно межувало із невисокою скелею, з якої, весело розсипаючи бризки, до нього стікав невеличкий водоспад.

– Обережніше, – тон Олекси був трохи смішливим. – Я ще не повністю розібрався з твоїм станом. А будеш поводитися так бурхливо – нас звідси викине.

– Де ми?! – блиснула вона на нього своїми сріблясто-блакитними блискавками.

– Одне з тих місць, що я тобі пропонував для розслаблення.

– Знов навіювання?! – скинулась сердито дівчина.

Чоловік спокійно дивився на неї:

– Ти відчуваєш спонукання до якихось дій?

З хвилину вона дослухалась до себе й хитнула головою:

– Ні.

– Тоді заспокойся й приготуйся до водних процедур, – кивнув він в бік озерця.

– Тобто? – Ірена з острахом покосилась на воду.

– Ти ще відчуваєш жар? – Олекса торкнувся губами її чола, вже й так знаючи відповідь.

– Начебто ні, – здивувалась дівчина, натомість відчуваючи ще й прилив сил.

– От і добре. Але, щоб закріпити ефект, доведеться зануритись у воду: тут насправді дуже сильна цілюща енергетика, яку ти так недолюблюєш, і в котру не віриш, – осміхнувсь він.

– Боюсь, – вона здійняла очі й зустрілась з ним поглядом, – шансів не вірити ти мені не залишив.