Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

Олекса розсміявся і його сміх немов відлунив від скелі, розлетівшись навкруги дзвінкими переливами:

– Невже ти мені віриш?

– А в мене є вибір? – врешті усміхнулась й вона.

– Вибір завжди є, – він рушив далі вглиб озерця.

Ірена приготувалась до прохолодних тортур, та вода виявилась напрочуд теплою та приємною. Першими в неї занурились її ступні, й вона не втрималась, щоб не побовтати ними, як колись в дитинстві, коли плавала в морі з матір’ю. З часом вона чомусь перестала любити море, хоча колись її витягти з нього було неможливо. Як це сталось? Вона й сама не відповіла би на це питання: ніхто її не лякав, не потопала – просто так сталось. Можливо, змінилась сама вона.

Олекса занурився майже по плечі, і з задоволенням спостерігав, як дівчина бавиться водою: то бовтаючи в ній ногами, то проводячи по поверхні руками, ніби випробовуючи її на доторк. Та, коли рівень озерця сягнув його плечей, вона все ж обхопила його за шию:

– Вирішив таки позбутись мене? – хитро примружившись піймала його погляд.

– Гадаєш, що для цього я б вибрав такий тривіальний спосіб?! – не менш хитро дивився на неї він.

– О-о-о! То пан Лютецький в нас естет?

На подив Олекси дівчина стала більш розкутою та безпосередньою. Можливо, на неї подіяло усвідомлення несправжності того, що відбувається, й вона забула про свої комплекси та острахи. Добре було б, щоб по пробудженню вона про них і не згадала. Та навряд чи так пощастить, хоча на майбутнє шанс мається.

– Звісно, – він ледь посміхнувся одним куточком рота. – Смерть – надто велична дама, щоб зневажити її примітивним вбивством.

– Тож, маю радіти, що мені дістався маніяк, який творчо підходить до втілення у життя, як би це дико не звучало, смерті. Може ще трохи поживу.

– Угу, – мугикнув він ледь стримуючи іронічну посмішку. – Таке вдале формулювання сутності маніячної діяльності заслуговує на аплодисменти.

Олекса різко висмикнув з-під неї руки й, скрикнувши від несподіванки, Ірена повисла на його шиї, щільно притискаючись до чоловічого торса.

– Хтось казав, – задерла вона голову, невдоволено блискаючи очима, – що, як я буду надто бурхливою, нас звідси викине. Чи того пана це не обходить?

Обійнявши дівчину за талію однією рукою, іншою він прибрав волосся з її обличчя, й зрозумів, що: хтозна чи втоне вона, а він вже тоне в цих очах кольору передвечірнього неба. Її дихання прискорилось, сколихуючи її груди й змушуючи його дихати переривчасто та натужно. А в голові стугоніла думка, викарбовуючись червоним світлом, що вони тут дещо за іншим й, взагалі це місце призначене для зцілення, а не для його чоловічих фантазій.

Олекса насилу відвів очі, втуплюючи їх у воду – кажуть, заспокоює. Може так і було б, якби вода виявилась холодною. Та поки це нестерпне створіння в його руках у такій близькості, про спокій можна забути. Він зробив декілька глибоких вдохів-видохів, підхопив дівчину під коліна: краще хай буде в нього на руках – бодай будуть зайняті чимось менш збудливим, хоча й не факт.

– Тобі доведеться зануритись з головою, – замість відповіді заговорив він голосом інструктора з підводного плавання – нудно й без емоцій, як йому здалось.

– Все ж таки вирішив притопити, – сутужно зітхнула Ірена.

– Ну, що ти, – поступово розпливався він у лукавій посмішці, – я не на смерть.

– Це обов’язково? – ідея мочити волосся не надто заохочувала дівчину.

– Так, обов’язково, – посерйознішав Олекса. – Набери якомога більше повітря й протримайся під водою, скільки зможеш. І не бійся – потонути не дам.

– А, може… краще дозволити піти на дно?

Він вже не вперше за такий короткий проміжок часу, який вони знайомі, чув приреченість в її голосі. Хто ж так постарався? Навіть тут – в цьому місці, що дарує зцілення не тільки тіла, вона ніяк не може позбутись зловісної тіні.

– Не дочекаєшся! – посміхнувшись спробував перевести це в жарт. – Все одно витягну. Готова?

Ірена набрала повітря в легені й кивнула. Він занурив її з головою, притримуючи руками. Достатньо було хвилини, й Олекса вже намірився підіймати дівчину на поверхню, як, раптом, вона відштовхнулась від нього і її потягло вглиб. Ближче до скелі був провал метрів на десять й дуже погана видимість. Він знав про це, тому ривком пірнув за нею, сподіваючись зловити раніше, ніж вона порине у темряву. Через пару секунд йому вдалось схопити її за руку й миттєво виштовхнути до повітря, та вона вже не дихала…