Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– Надіюсь, я вам не помішаю? – декан увійшов в залу, де проходила чергова вечеря з королем.

– Що ти, Ейнар. Думаю, твої адепти раді тебе бачити. – посміхнувся король до декана, наче до старого друга.

– Розказуйте, як пройшов ваш перший тиждень? – поцікавився чоловік, поки йому приносили тарілку та прибори.

Адепти почали шумно розповідати про свої пригоди та радісно ділились емоціями. Так гучно ми вже давно не сміялись. Особливо розсмішила історія про Дона, хлопець так сильно захотів в туалет під час симуляції, що відбіг від групи та хотів справити нужду в кущах. По дорозі він наткнувся на змію та так перелякався, що біг, не розбираючи дороги, поки не впав із високої скелі.

– Ви згадайте, як Арі переплутала Веномуса з Глаймером, взяла цю небезпечну отруйну тварину на руки та показувала всім, який він красивий. – сказав Мел, після чого я вдарила його ногою під столом. – Ай!

– Цей звір був настільки здивований такою наглістю, що просто не знав, як реагувати. – продовжила Елла. – Здається, Арі його покорила.

– Ви справді взяли на руки Веномуса? – щиро здивувався король.

– Я просто була впевнена, що це Глаймер. У нього навіть не було чорної плями на спині, що присутня у всіх Веномусів. – виправдовувалась я.

– Ви справді безстрашні. – з дивним для мене поглядом сказав король.

– Вам дуже пощастило, що звір вас не отруїв. – добав декан. – Хоч це і симуляція, та відчуття як ваша шкіра злазить з вас, ви б ніколи не забули.

– Вмієш ти все зіпсувати. – втрутився Його Величність, помітивши мертву тишу за столом. – Я відкланяюсь, адепти. Та якщо у вас будуть до мене будь-які запитання, можете знайти мене в моєму кабінеті.

Після того як ми розійшлись по своїх апартаментах, замок відпочивав від галасу і тривоги, яку ми звикли чути вдень. Кожен з нас був виділений власною кімнатою, і я швидко знайшла себе в своєму новому приміщенні. Однак, спати мені не хотілося. Всі книги, що я знаходила в бібліотеці, я вже перечитала не один раз, і моє серце просто гукало ще більше знань.

Так я розмірковувала над цим, коли раптом згадала про бібліотеку короля. Я мала впевненість, що там має бути неймовірна кількість книг, доступ до яких був би справжнім скарбом. Хоча я і вагалася, але моє бажання отримати хоча б одну книгу перевищило усі сумніви. Навіть не думаючи про можливі наслідки, я вирішила ризикнути.

Мої кроки вели мене по коридору замку, а підсвічена від світла двері кабінету короля приваблювала мене, неначе магніт. Коли я підійшла, двері були привідчинені, а світло лилося зсередини. Здається, я почула розмову короля з кимось.

– Ти про щось хотів поговорити? – почувся голос володаря.

– Мені здається, ти приділяєш надто багато уваги алептці Ренніс. — спокійним тоном відповів декан. – Я бачив твій погляд сьогодні.

– Вона молода та приваблива дівчина, тому не бачу ніякої проблеми. – легко відповів король .

– У тебе є почуття до неї? – запитав Рейк,  чому вони обговорюють мене за моєю спино. Мені варто б було піти і не слухати далі, та цікавість перемогла.

– А у тебе? - здавалось короля веселила ця ситуація. – У тебе є почуття до Аріанни?

– Мені не потрібні зараз почуття, тим більше до Аріанни.

Слова боляче відбились десь у середині, хоча не повинні б, правда? Я не хотіла продовжувати слухати. Слова декана дещо вибили мене з рівноваги, мене не образило, що у нього нема до мене почуттів. Я сама це знала. Мене ображало те, що він сказав «тим більше до Аріанни». Чому це я та, до кого особливо не може бути почуттів? Чи може професор Рейк просто козел, на чиї слова не варто реагувати? Відповіді я не знала, тому намагалась себе переконати у другому варіанті. Він козел, був ним, є і завжди буде.

– Ти впевнений в цьому? – трясця, здається сьогодні вечір підслуханих розмов.

– Ми повинні ризикнути, – голоси лунали з балкону, який був зовсім непримітний. Двоє чоловіків ховались в тіні, намагаючи злитись з колонами. – король має прийняти це рішення. Ти ж знаєш, що він не пробачить нам провалу.

– Знаю. Я вже пожалів, що ми з ним зв’язались. – суть їх розмови не дуже була мені зрозуміла, та інтуїція підказала залишитись. – Як ми повинні вплинути на Кайла, він ж не дурак?

– Темний скаже, що робити. – впевнено відповів інший. – Я зв’яжусь з ним сьогодні, завтра зустрінемось у цій годину на цьому ж місці. Я тобі дам вказівки.

– Чому саме я повинен це робити? – першому не дуже подобалось виконувати всю роботу.

– Тому, що ти зможеш наблизитись до короля без підозри. – пояснював, як дитині, інший чоловік. – Чи сказати ЙОМУ, що ти відмовляєшся?

– Я не відмовляюсь. – заперечив перший. – Завтра на цьому ж місці.

Я поспішила коридором, щоб не потрапити чоловікам на очі. Якщо вони справді щось задумали, завтра я про це дізнаюсь. Чи варто було б комусь сказати? Можливо. Та хто повірить без доказів? Прийдеться вияснити все самій.