Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Ось він, сука! Це точно він! – Старий скупник тремтячим від хвилювання пальцем тицьнув у чоловіка на відео. Зазначений чоловік виходив із харківського аеропорту з якоюсь жінкою.

– Ти ж казав, що лисий і бородатий, Іване Геннадичу?.. – Недовірливо хмикнув Ярий, втім, пильно вдивляючись у риси обличчя ймовірного афериста.

– Лисина накладна чи зараз у перуці – не важливо! З бородою також багато фокусів можна зробити. А ось хода та і шнобель цей ще спробуй з кимось сплутати!

– Ти вже одного разу помилився, Ваню. Взяли взагалі когось лівого. Добре хоч одразу не поламали і не прибили.

– Згоден, моя помилка. – Нервово прочистив горлянку оцінювач. Нещодавно і справді через його наведення відвідали одного лисого, що раптово розбагатів, і почав смітити грошима. Поки се та те, суворий допит.

– А виявилося, – продовжив Ярий, – просто спадок людина отримала. Дякувати Богу, в масках відпрацювали, а так би справді кінчати довелося.

– Але зараз – сто відсотків впевнений, Ярий! Він же, цей… як його… – Скупник глянув на роздрук документів об’єкта. – Цей Дубровський, загалом – чисто Кадилак, лише без бороди та волохатий. Ніс, хода. Навіть голос!

– У якому сенсі, голос?.. – Вигнув брову авторитет. – Тут відео без звуку нам дісталося.

– Так, але як тільки я побачив цього біса на відео вперше і підняв по ньому інфо, одразу ж попросив Сашка свого постежити за ним пару днів. У результаті вдалося записати його розмову з продавщицею в магазині. Голос – один в один! Він це, Ярий. Більше нема кому.

Кримінальний авторитет недовірливо дивився на відео. Вони вже два тижні шукали у Харкові того, хто б різко почав смітити грошима. Шукали, використовуючи чималі зв'язки та вплив Ярого. Якби не було відео-запису, наданого старим шахраєм Геннадійовичем, бандит би подумав, що це безглуздий жарт дурного старця. Або підстава. Але ж ні – допомагає старий чорт, чим може. Усіх, кого підозрювали, взявся особисто дивитися.

А цього разу, ніби поглянеш – звичайний сімейний мужик. Нічого не видає у ньому аферюгу зі сталевими яйцями. Хоча, з іншого боку… Якщо він настільки гарний в своїй справі, то й не повинно бути нічого видно… Однак поїздка до люксового готелю в Греції плюс ще кілька вагомих покупок, якщо вірити інформації одного підгодованого податківця – це вже дзвіночок.

– Гаразд, Іване Геннадійовичу. Візьмемо цього за кілька днів. Потрібно підготуватись. Раптом – і справді силовик під прикриттям?.. Інакше, звідки йому знати всі паролі? Тоді ще й щура серед наших шукати доведеться.

– Так, хлопці, підготуватись потрібно обов'язково. – Люто закивав старий головою. – У нього напарники є, не один працює. Інакше як би вони Саню вирубали того разу? Саня каже, що цей чорт як на долоні був, нічого не робив, нікому не дзвонив, сидів на лаві і тут – бац! Саня вже згас. І гарнісінько так, на кілька годин.

– Та зрозумів-зрозумів, не нагнітай, старий! – Роздратовано відмахнувся авторитет. – Візьмемо дуже обережно.

***

Я йшов з роботи алеєю, що вела до будинку. Точніше, вже з колишньої роботи. Звільнитися тепер здавалося таким легким і невимушеним завданням. Маючи в запасі непоганий золотий актив плюс Очі, можна було дозволити собі не працювати на роботі, яка бісить. До того ж, вже крутилися в голові кілька ідей, як можна використовувати свої здібності і збагатитися ще трохи, навіть не виходячи з дому.

Сонце було по-весняному теплим. Фонові шуми, на зразок криків дітей, що грають тут і там, співів птахів і гудучих вдалині машин, наче сплітали легке звукове покривало, яке огортало мене, вганяючи в транс. Саме це «покривало», почуття скинутої гори після звільнення та думки про майбутні гроші допомогли мені з ганьбою проґавити напад.

Раптом переді мною вискочив якийсь худий мужик і, посміхнувшись жахливими зубами, тицьнув мені в шию шокером. Перед відключенням я згадав його обличчя. Це було обличчя вирубаного мною філера, посланого старим годинникарем, щоб «пасти» мене! Схоже, мене знайшли…

***

Коли Олександр Крименос лише зазначив, що має намір залишити особняк Псарас, на місцевій парковці почався ажіотаж. Усі члени його численної рідні поспішали також залишити гостинних водників. Бо де це бачено, щоб голова сім'ї залишав влаштовану на його честь вечірку, а решта членів його сімейства продовжувала святкувати? Ні, будь справа на території самих Крименосів – скільки завгодно. Проте зараз мова про чужу землю. Хоч і спорідненого, братнього клану, але – чужого. Тому два десятки блідих, неймовірно красивих, чорнявих чоловіків і жінок розходилися своїми шикарними авто, ввічливо попрощавшись з господарями будинку. Так, авторитет дивакуватого, нелюдимого, але, безсумнівно, вкрай могутнього голови в клані був незаперечним.

Коли найстарший маг Елади сів у свою улюблену Rolls-Royce Phantom, водій одразу ж рушив з місця у напрямку до будинку. Йому не треба було нічого пояснювати, Деміс уже дуже давно був водієм голови клану. І настільки гарним, що навіть його смерть на початку п'ятнадцятого століття не змогла переконати Олександра припинити користуватися його послугами.

Отже, поки давній живий мрець, зреагувавши на мислений наказ свого володаря, віз того додому, сам голова Крименос розмірковував про побачене в особняку.

Те, що Дім Псарас не відвідувала жодна нежить, некромант знав уже тоді, коли Кіріакос ще сидів у його особняку. Однак, не варто забувати про всілякі елементалі, а також споконвічних жителів Астралу – духів. Ну і, звичайно ж, найнеприємніша версія – інші маги. Магів, що вміють подорожувати поза тілом, завжди не багато. Але вони є і завжди високо цінуються кланами, оскільки є одними з найкращих експертів у сфері так званої «конкурентної розвідки». Звичайно, більшість заклинань конфіденційності насамперед орієнтовані на безтілесних шпигунів. Але рано чи пізно з'являється майстер, здатний проникнути через щити початкових та середніх рівнів. А якщо він здатний проникнути і далі... це вже цікаво.