Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Блін, щось я зовсім розкисла, так?.. – Запитала раптом Даша вже майже цілком тверезим і спокійним голосом.
– Ну, нічого прямо надприродного. Психіці потрібне було перезавантаження після таких невеселих новин. І вона його одержала. – Ніжно поцілував я дружину в трохи набряклі повіки і продовжив. – Все гаразд, Даш. Це життя. В тебе є я. Є мама з татом. І дівчатка з роботи, твої колеги. Ви вже давно більше, ніж просто співробітники. Це вже дружбою називають, взагалі-то! У вас класний колектив.
– Вітя…
– Так, люба?
– А скільки я зараз пальців за спиною показую?
– Даш, ну ти ж не серйозно, правда?
– Ну, тобі складно, чи що? – Трохи насупила брови моя жінка. – Як усілякі Юпітери своїми очима дивитися, так ти можеш, а як дружині приємно зробити в маленькій дрібничці...
– Ну гаразд, гаразд. Чотири.
– А зараз?
– Жодного.
– А яке я число загадала зараз?
– Тисяча дев'ятсот двадцять вісім.
– У мене щойно засвербіла спина, де?
– Ліва лопатка.
– Хто вбив Гітлера?
– Він сам.
– І йому навіть не допомогли?
– Ні, жодних теорій змови, просто самогубство.
– Чи хочу я зараз сексу?
Каверзне і несподіване питання було поставлене відповідним грайливим тоном. І явно зі спробою збити мене з пантелику. Але ж кому, як не мені, знати свою дружину. Та й Очі я все ще використовував.
– Якщо чесно – не хочеш. Ти хочеш у душ, стояти довго під теплими струменями води, змивати сльози, розпарювати шкіру, а потім – щоб я випробував на твоїй спині той новий лимонний скраб, який ти нещодавно купила. І ось після цих банних процедур ти сподіваєшся, що створиться слушний настрій. Але давай будемо відвертими, – тут я скептично посміхнувся, – дехто видув, виходить, трохи більше пляшки вина і після душу зі скрабом цього «декого» просто віднесе в сон. І я вважаю це чудовим завершенням напруженого дня.
– Так, годі вангувати, містере пророк. Тепер ми ще подивимося, хто має рацію. – Даша зобразила бойовий настрій і навіть вкусила мене за мочку вуха.
Але, забігаючи наперед, можна сказати, що мав рацію я. Здається, що Даша, що викупалася, помила голову і яку було оброблено скрабом, примудрилася заснути ще в польоті, падаючи на наше м'яке і таке зручне ліжко. Я вкрив соплячу дружину, поцілував її в лоба і пішов на кухню. Чомусь спати поки що не хотілося. А хотілося трав'яного чаю у присутності домового. І космосу над головою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.