Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– А Льоша, між іншим, давно вже забив на міфологію, тому що вона була лише малою гранню у його зацікавленості Африкою. Йому там найбільше подобалася природа та полювання, а не звичаї місцевих народів. Я це побачив і вирішив розкрутити тему, яка справді б щиро цікавила хлопця. А то він якось почував себе, як мешканець зоопарку. Вивезли бідолаху на потіху публіці.
– Хм, а я ще здивувалася, з чого це ти вирішив про зброю та полювання заговорити?.. Тобі ж це взагалі ніколи не було цікаво. Але чому ж цей Льоша терпів тоді, не сказав Наталці нічого, раз так бісився, га? – Підняла брову Даша, методично брязкаючи ложкою у своїй чашці з чаєм.
– Та ти ж знаєш, що кохання – страшна сила. Чого тільки не зробиш заради нього.
– Ух ти, то він правда її кохає? Ти прямо Очима побачив?
– Та ні, він сам це сказав. Так би мовити, словами через рот. Ну і, зважаючи на все, щиро вірить у те, що сказав. Загалом, добрий хлопець, шкода мені його. Бо ця твоя Наталя за весь час посиденьок нічого, крім злості, досади та заздрощів не відчувала. Лицемірна баба якась…
– В якому сенсі – нічого? А як же радість зустрічі там, ну, не знаю, ностальгія за нашим спільним минулим, нашими посиденьками?..
Даша виглядала трохи розгубленою. Те, що починалося, як просто зустріч двох давніх подруг і спроба «здорової конкуренції» у плані чи успішності, чи ерудованості своїх партнерів, обернулося чимось іншим. Несподіваним.
– Не знаю, мала, але якось так воно все… – Почав я, але дружина мене перебила.
– Та ні, Вітю, ти все знаєш! Не треба мене жаліти, давай, скажи все, що вона думала. Якщо моя подруга виявилася не просто злегка пихатою жінкою, яка завжди любила змагання, а повним заздрісним лайном, то мені потрібно це знати!
– Ти впевнена?..
– Абсолютно!
Я глибоко зітхнув. Що ж, дійсно, вона мала право знати. Її подруга ще з універа відчувала болісне бажання перевершити Дашку хоч у чомусь. А почалося все з того самого парубка в універі. Все-таки він подобався обом, а дістався Дашці. Ситуація стара, як світ. Нехай я і бачив, як щиро страждала Наталка, ревучи в подушку в гуртожитку і вперше невміло напиваючись горілкою. Але психічно стійкіша людина прожила б ситуацію і рушила далі. Як ще один варіант – можна було припинити спілкуватися з людиною. Але Наталя продовжила «дружбу», намагаючись хоч у чомусь у майбутньому перевершити свою закляту подругу. А надалі ставало лише гірше.
Вони обидві закінчили педагогічний, але моя дружина потрапила на роботу до престижної приватної школи завдяки своїм мізкам та комунікабельності. І за проведені там роки набралася безцінного досвіду, розширила свої знання в педагогіці. А Наталя змінювала роботу кожні кілька місяців, завжди чимось незадоволена. Ну, чи керівництво було незадоволене Наталею, що виходило навіть частіше. Потім була в її житті низка якихось сумнівних романів, а півроку тому – почала зустрічатися з Олексієм. І вирішила, що цього разу змогла зірвати джекпот. Їй хотілося, щоб Льоша розтоптав мої знання, мій умовний авторитет прямо на очах моєї дружини. Дрібно? Так. Грубо? Так. Але людина роками мріяла взяти реванш. І всі зустрічі з Дашею вона організовувала лише тоді, коли в її житті траплялося щось нове, щоб порівняти та похвалитися. Тільки так, не інакше.
– Боже, яка ж я сліпа! – Вислухавши всю мою розповідь про думки Наталії, Даша розплакалася на моєму плечі. Домовик виразно розчинився в повітрі.
– Даш, не сліпа ти, навіть не думай накручувати себе! – Я гладив плечі дружини і періодично цілував її в маківку, намагаючись придумати щось заспокійливе. – Усім людям у світі потрібні друзі. Усім хочеться, щоб друг за них тішився, щоб було, з ким обговорити секретики, особисті стосунки та інше. Ти теж цього хотіла, як усі! От і тягнуло тебе до неї. Тим паче, не перший рік одне одного знаєте!
– Ти краще не робиииииш! – Простягла, задихаючись, Даша, і зайшлася новою порцією ридання.
– Гаразд, момент. – Я встав, акуратно взяв на руки дружину, яка не чинила опір. Відніс її до спальні. Сам пішов на кухню по пляшку вина.
– ВІДКРИЙСЯ!
Голос Грома чудово спрацював замість штопора. Повернувшись до спальні, я сів поруч із дружиною, приклався першим прямо з горла. Крекнув від несподіваної кислоти продукту, а потім простягнув пляшку дружині.
– Раз ми вже почали сьогодні пиячити з вина, можемо й продовжити. Якщо хочеш, можу це залишити тобі, а сам – піду посиджу на кухні або за комп'ютером посиджу.
– Ні... Посидь зі мною... – Прогуділа закладеним від сліз носом дружина і схопила простягнуту пляшку. – Як вона могла так зі мною вчинити? Сучка фарбована!
Ще хвилин двадцять я просто був поруч, обіймаючи Дашу і вислуховуючи про те, яка ж Наташа стерва. І ось коли буря, здається, почала трохи стихати, настав удар з іншого боку.
– Бліін ... – Сказала Даша голосом, що здригнувся. – Адже вона, виходить, увесь цей час була такою невдачливою... Вона намагається-старається, і на роботі, і в особистому житті, а в неї – нічого не виходить. Звідусіль женуть, мужики-козли йдуть... Віть, а мені її шкода!
Я дуже сильно стримувався, щоби не зробити фейспалм. Хоча, на що я очікував? Вони випили півтори пляшки на двох із подругою, плюс я ще вдома їй додав, та ще й «ці дні» в неї не за горами, наскільки пам'ятаю. Ось, мабуть, і нагрібло. Ну, все, що я міг, я робив. Агакав, згідно кивав, обіймав і цілував у потрібних місцях. Загалом, мовчазна та стовідсоткова підтримка. І десь опівночі буря влягла.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.