Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Ми ще годину розмовляли, пригадуючи затримання Льюїнґдонів, і я поцікавився його реакцією на репліку Говарда Чемпа, що розкриття цієї справи — не заслуга Департаменту поліції Колумбуса, а просто щасливий випадок.

— Це правда, — погодився Стекмен. — Не скажу, що її ніколи не розкрили б [інакше], адже є можливість, що Ділейн Льюїнґдон, єдина особа, яка мала ключ до неї — і була готова повернути цей ключ у замку, — пішла б до нас, чи до окружної поліції, чи ще до когось. Та якби цього ніколи не сталось і якби Ґері Льюїнґдон не був такий жадібний, що мусив узяти ті [Еннікові] кредитки, скористався ними й піймався, він би досі розгулював на волі зі своїм 22-каліберним пістолетом.

— Це мене й турбує, — зізнався я. — Як таке було можливо? Ті двоє типів зовсім не вразили мене інтелектом. Убивства скоєні дещо незграбно. Як це могло зійти їм із рук?

Стекмен глянув мені просто у вічі й похитав головою.

— Поговоріть із Ділейн Льюїнґдон — там інша картина. Людина, яка каже їм, що робити, і яка найрозумніша з усіх трьох — це Ділейн… У вуличних науках вона магістр. Таддеус був розумнішим за Ґері — у тому сенсі, що не дозволяв йому брати нічого з речей жертв, які можна відстежити…

Ділейн турбував її зв’язок із використанням кредитних карток і те, що вона знала про їхнє походження… Вона була переконана, що її можуть обвинуватити як співучасницю в тому вбивстві… Мабуть, десь за годину допиту вона непрямо дала зрозуміти, що розмовляла з адвокатом понад рік тому. Цей адвокат знав, хто такі «вбивці 22 калібру». Я так і не зміг видобути з неї нічого, що вказувало б на нього як на причетного. Але він був причетний, оскільки казав їй, що слід говорити, коли вона піде в поліцію. Якщо її коли-небудь піймають, то «ось що ти маєш казати. Ось чого треба вимагати. Укладаючи угоду, стій на своєму до того, як полісмен щось отримає». І вона знала про це. Майже так вона все й розіграла.

— Як звати адвоката?

— Вона не казала мені навіть, якого дня це було, доки я не гарантував її захист. Так, я знав тоді, що не маю повноважень укладати угоди з затриманими, але нам було вкрай важливо дізнатися, хто стоїть за тими вбивствами, тож я ладен був піти на це, поставивши на кін свою роботу, посаду й репутацію. І якби це потім обурило прокурора, то я готовий був пройти крізь суворий перехресний допит. На той час я знав, на що йду… вони з’їдять мене живцем. І вони намагалися. Але не вийшло. І ніхто до цього часу не може довести іншої провини за Ділейн Льюїнґдон, окрім того, що вдалося нам довести тоді, коли вона прийшла до нас…

Я знову спитав:

— Пам’ятаєте ім’я адвоката, з яким бачилася Ділейн?

— Так, але не стану його розголошувати.

— Гадаю, я знаю, хто він.

— Упевнений, що знаєте.

Ми поговорили ще трохи, і коли розмова наблизилася до кінця, я спитав його, боячись, що це буде делікатне питання:

— Як вийшло, що ви більше не у відділі вбивств? Що ви робите у відділі моралі?

Білл стенув плечима, ніби не хотів про це говорити. Та коли ми вийшли надвір і диктофон було сховано, він сказав, що, на його думку, його перевели заради політичного прикриття іншої справи про вбивство — не 22 калібру. Уперше, відколи я зустрів Стекмена, у його голосі пролунала злість.

— Що ви відчули, коли вас перевели?

— Відчув, що моїй кар’єрі кінець.

— Гадаєте, ви коли-небудь повернетесь у відділ убивств?

— З нетерпінням чекаю…

Потім, коли він сідав у машину, а я розвертався, щоб сісти у свою, він сказав:

— Знаєте, я маю обидва пістолети 22 калібру: «Штьоґер Люґер» Таддеуса та «Штурм Рюґер» Ґері — хоч у Департаменті ходили розмови про те, щоб виставити їх на аукціон як певного роду трофей. Є люди, які збирають колекцію зброї, застосованої у відомих злочинах…

— І що сталося? — спитав я.

Він стенув плечима й завів машину.

— Втратили інтерес, гадаю.

І поїхав.

Розділ тринадцятий

1

За кілька тижнів, коли я майже втратив надію на хоч якийсь прогрес із Клавдією, вона сказала:

— Зараз духи стверджують, що я маю вірити у вас.

— Бачу. Я вдячний їм за вотум довіри.

— Я серйозно, Дене. Вони кажуть, що ви нічим мені не зашкодите й мене не посадять знову до в’язниці через усе те, що ви про мене напишете.

— Торочу це вам уже понад рік.

— Я довірятиму вам. Мушу. Ця книжка для мене — усе на світі.

Вона чекала на мою реакцію, але я просто мовчки слухав, не наважуючись заговорити.

Клавдія вдивилась у моє обличчя, ніби оцінюючи мене.

— Знаю, вам важко буде в це повірити, але я пречудова актриса. Ми, акторки, по клаптиках збираємо все, що відбувається навколо нас, а тоді граємо свою роль. От звідки взялися подробиці мого зізнання. Коли заарештували Діно Політіса, детективи з Департаменту шерифа допитали його про «вбивства 22 калібру». Вийшовши звідти, він приїхав до нас і розповів Боббі все, що дізнався про тіла, про квартиру та речові докази. Слухаючи, як він говорить, я, мабуть, упевнилася, що він робить це з ревнощів, бо Мікі спав із Кріссі.

— Клавдіє, я чув запис вашого зізнання, і мені важко повірити…

Вона стиснула мою руку, закликаючи мовчати.

— Я не закінчила. Є ще дещо. Ви цього не знаєте, але після знайдення тіл вулицею пішли розмови про те, який вигляд мало місце вбивства. Те, що я чула, закарбовувалось у моїй голові. І коли Говард Чемп допитував мене, ставив навідні запитання та робив натяки, усе це склалося докупи з тим, що казав Діно, і я розіграла вигадану сцену з собою в ролі вбивці. Дене, ви ж знаєте, я не здатна нікому зашкодити. Навіть мухи не розчавлю.

Я погодився, що не вірю, начебто вона когось убила, але я вже чув це пояснення раніше й не дуже в нього вірив.

— Гаразд, — сказав я відтак, — тоді краще розпитаю Діно.

— О, ні! — зойкнула Клавдія, стиснувши мій зап’ясток. — Він небезпечний. Колись він убив людину. Я днями спілкувалася з його колишньою дівчиною — вона сказала, що він ніколи не розмовлятиме з вами. Сказала, що він пробачив мені, а ще — що вона з вами зустрінеться. Але вам не можна говорити з ним.

Їдучи додому того вечора, я прокручував усе це в голові. Думка про те, щоб розшукувати когось такого жорсткого, як Політіс, непокоїла мене. Але якщо я хотів зрозуміти, що ж насправді відбувалося в житті Клавдії на той час, коли вона звинуватила його й Боббі, міркувань самої лише Клавдії було недостатньо.

Попри застереження Клавдії та Стекмена, я мусив спробувати.

Для початку вирішив зв’язатися з дівчиною Політіса. Коли я все ж знайду його згодом і він мені відмовить, — то щоб не зміг завадити їй поговорити зі мною.

У вересні 1983-го я нарешті додзвонився до Ельсі Мей Бенсон, і вона погодилася зі мною зустрітись. Ми домовилися про