Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Синку, мій авторитет починається і закінчується в цьому місті, а там я нічого не вирішую.
- Ми ж обидва знаємо, що це не так. Варто тобі захотіти - і ти гори звернеш.
Віктор Андрійович обережно поклав виделку і зітхнув:
- У вас є підозрювані?
- Ні.
- Ось коли будуть, тоді поговоримо. А зараз не бачу сенсу в цьому копатися, тим паче якщо немає доказів, що підтверджують твою теорію.
Коля знітився. Відсутність чітких доказів розбивала надію на правду. Тоді що, і головне - кому вони намагаються довести? Філіпа це не поверне, а в неприємності влізти можна. З іншого боку, якщо це зробив хтось зі знайомих, той, з ким вони спілкуються щодня або хоча б бачаться, вони мають знати.
З роздумів Колю вивели тихі кроки.
- Привіт, - до них підійшла Вероніка, акуратно замотана в рушник. Високого зросту, струнка, зі світлим волоссям, вона була схожа на модель, і тільки її від природи качине обличчя часом псувало картину.
Вона приєдналася до трапези, сівши навпроти Колі.
- Привіт, - байдуже кинув він, не дивлячись у її бік.
Через силу вирішив поїсти. Говорити не хотілося, батько й сам це розумів, тому, коли прийшла його чергова пані, вони остаточно стихли. Краєм ока Коля бачив, як Вероніка наливає собі сік, бере круасан і робить вигляд, що зайнята прийомом їжі. Незабаром він відчув, як ступнею вона провела по його нозі, а потім почала підійматися все вище і вище.
Батько був занадто зайнятий поїданням жульєну, щоб помічати таке. Коля не дивився в її бік і поводився так, ніби нічого не відбувається, але й ногу не скинув. Як же йому хотілося написати батькові повідомлення, щоб він просто заглянув під стіл. Але цього недостатньо. Це не вагомий привід, щоб вигнати її з дому, та й у звичайні слова батько не повірить. Потрібно щось серйозне.
Коля не став доїдати й одразу пішов до себе.
За рік життя в гуртожитку він встигав до нестями скучити за своєю затишною кімнатою, де немає ні тарганів, ні галасливих сусідів, ні, тим паче, постійних заборон. Але він сам вибрав таке життя, та ще й у чужому місті.
Величезне м'яке ліжко, вікна на всю кімнату і балкон із кріслом-гойдалкою для нього зараз здавалися не такими вже й важливими. Він знав, про що говорив. Бо все життя прожив у цих ідеальних умовах, мав те, чого не було в інших, але, як виявилося, не це робить його щасливим. Можливо, втративши все, він би так не думав, але, на щастя, йому не судилося це дізнатися.
Ледве потрапивши до кімнати, Коля звалився на ліжко і без жодної думки заснув. Проспав до самого ранку, що в гуртожитку вважалося за межею фантастики. Хоча, мабуть, він просто втомився. Морально.
Коля прокинувся раніше, ніж зазвичай, і доволі бадьорим. Позитивний настрій змушував діяти, не сумніваючись ні на секунду. Спустившись на перший поверх, помітив батька, що нервово рився в шафі в пошуках паперів.
- О, синку! - вигукнув він. - Ти так рано і так вчасно. Біжи сюди.
Коля підійшов в очікуванні чого завгодно, тільки не розмов про Вероніку.
- Яка каблучка краща? - батько показав на телефоні три фотографії золотих прикрас.
- Ти знову їй якусь фігню дарувати зібрався? - Коля неохоче глянув на екран. - Ну, це, - зупинився на останньому варіанті. - Акуратне й має дорогий вигляд. Знаючи її, сподобалося б. Так стоп... Тільки не кажи, що ти зібрався робити їй пропозицію.
- Який ти в мене здогадливий, - саркастично промовив батько і ще раз просканував поглядом каблучку. - Тим паче привід є. У неї день народження сьогодні. Сюрприз хочу влаштувати.
Коля застиг, відчуваючи, як серце гупає в грудях, намагаючись знайти хоч якісь слова, щоб заперечити, але голос раптом відмовив. Батько виглядав таким впевненим, наче вже все вирішив і ніщо не зможе його зупинити.
- Ну, що не так? - буркнув Віктор Андрійович на дивну реакцію сина.
- Все чудово, - виплюнув Коля. - Ти їй сюрприз, вона тобі. Як завжди.
- Гадки не маю, про які сюрпризи ти говориш, але поводься пристойно, а то я тебе знаю. Не дай боже цього разу щось викинеш!
- Звісно.
- Просто дочекайся мене, - батько взяв його за плече. - Я повернуся за три години, будьте готові.
- Ще і як будемо, - Коля попрямував до сходів.
Поки вирішив сховався в себе. Не вистачало ще щоб Вероніка знайшла його завчасно і завадила грандіозним планам. На щастя, перші пару годин вона не виходила з кімнати, бо спала. Але коли час наближався до одинадцятої дня, Коля занепокоївся. Такими темпами доведеться самому її будити.
До повернення батька залишалося зовсім небагато, тому він спустився на кухню. Зробив каву і почав чекати. Незабаром прокинулася і Вероніка.
- Привіт, - вона зайшла в кімнату.
Її волосся було недбало зібране в пучок, обличчя без макіяжу, а на тілі лише короткий сірий халат, що ледь тримався на тонкому поясі. Навіть зараз вона мала дуже непоганий вигляд, і Коля не заперечував цього, якої б відрази до неї не відчував.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.