Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- І тобі доброго ранку, - він натягнув широку посмішку. Перед батьком такого собі ніколи не дозволяв, але зараз його немає, отже, можна дозволити собі все. - Вітя поїхав, сказав, що буде ввечері. Але обіцяв повернутися з сюрпризом.

- Люблю сюрпризи, - мрійливо зазначила вона, наливаючи в склянку воду. - А ти залишишся тут? Завтра понеділок.

- Можливо, затримаюся на день, якщо привід буде.

- А привід буде, - прямо сказала Вероніка.

- Чудово.

- Піду у ванну, - хитаючи стегнами, вона вийшла.

Коля б не звернув уваги на ці слова, якби не машина батька, яку він помітив у вікно.

- Я з тобою, - хлопець кинувся слідом. Наздогнав біля дверей до ванної. - Не хочу чекати.

Він втиснув Вероніку у двері та поцілував. Вивчивши її за стільки часу, точно знав, чого вона хоче і як; вмовити її зараз не склало б труднощів. Коля заштовхав дівчину у ванну і продовжив. Накидався на її губи, стискав сідниці, покривав шию поцілунками, пам'ятаючи про їхню домовленість не залишати сліди. Тому він вчинив по-іншому.

Намагався дихати важче, частіше, щоб показати, як сильно хоче її. Вона голову втрачала від його наполегливості, сіла на коліна і почала розстібати його ремінь, але цього разу Коля заперечив. Часу на прелюдію немає, й потрібно діяти швидко. Він посадив Вероніку на пральну машинку, розв'язав пояс на халаті й прилаштувався між її ніг. З себе трохи спустив штани та поліз у кишеню за презервативом, добре, що підготувався.

А далі за сценарієм - зухвало, жорстко, немов не залишилося в ньому нічого людяного. Їй це навіть подобалося: вигиналася, впивалася нігтями йому в спину, кричала. Вперше Колю так сильно хвилювало її задоволення, вона мала бути якомога голоснішою. І не для того, щоб привернути увагу батька, радше не дати їй почути його. Раніше його дурну звичку кричати на весь дім про свій прихід Коля вважав подарунком долі, що не дає їм із Веронікою попастися, а зараз ненавидів. Вони не повинні зупинятися, поки він не побачить усе на власні очі.

Це більше не приносило Колі задоволення. Він страшенно хвилювався і здивувався, що з цього взагалі щось вийшло. Зовсім скоро сюди прийде батько; Коля навіть двері ногою підштовхнув, щоб їх точно почули.

І не прогадав.

Незабаром двері відчинилися. Настав момент, якого Коля так чекав і так ненавидів. Час розплати. Прикриваючись халатом подруги, він швидко натягнув штани й повернувся до батька. В того немов світ з-під ніг пішов; перші секунди він стояв і не рухався, вдихнути боявся. На щастя, проблем із серцем у нього немає, тож він витримає.

З усмішкою "я ж казав" Коля вискочив із ванної. Через кілька хвилин він уже сидів на кухні в очікуванні нотацій. Звісно, можна було вчинити простіше, але одного поцілунку недостатньо, щоб батько вигнав кохану Вероніку. Вона безумовно спихнула б всю провину на підлітка з бурхливими гормонами, а зараз виставити це як зґвалтування не вийде. Занадто добре їй було.

З ванної доносилися розпачливі верески Вероніки та хриплі крики батька. Коля сидів за столом, смакуючи напруженість моменту. Та сцена тривала недовго. Незабаром у дверях кухні з’явився тато. Буравив сина ненависним поглядом і скрипів зубами.

- Докази ти хотів?! - закричав Коля. - Ти їх отримав!

В ту ж мить страх пробіг по його хребту. Батько стояв перед ним, мовчазний та нерухомий, але з поглядом, від якого кров стигла у венах. Лише очі, що палахкотіли люттю, видавали бурю, яка невдовзі вибухне. Коля вже підсвідомо чекав на удар, і коли кулак зі свистом влучив йому прямо в обличчя, він відчув, як біль поширюється хвилями. Ліве око почало пульсувати, обличчя розпухало, але замість болісного стогону хлопець усміхнувся. Ця реакція здалася дивною навіть йому самому - усмішка з’явилася, коли він приклав холодну долоню до побитої щоки.

- Чому ти дивуєшся? - голос Колі лунав відверто знущально. - Думав, твої молодиці тебе кохати будуть?! Та начхати вони на тебе хотіли. У тебе було стільки можливостей це зрозуміти, але понти понад усе, так, тату?

- Це не твої проблеми, - гарчав батько. - Твоя справа - сидіти й мовчати, а ти знову все зіпсував. Вони не любили мене, а я їх. Людину купиш, почуття - ні. Я давав їм гроші, а вони давали мені себе. Я не кохання купував, не треба про моє щастя хвилюватися! Поводишся як тупий підліток!

- Я? - розлютився Коля. - Я очі тобі відкрити хотів на твоїх повій, чи тобі приємно баб із сином ділити?! Май на увазі: я не зупинюся. Кожну буду перевіряти.

- Ти ким себе уявив, щеня? - батько схопив його за грудки. - Перевірялка відвалиться!

Коля вирвався.

- Нічого, переживу. А що стосовно тебе? Так і будеш цих мальованих ляльок купувати? Самому не набридло? Нормальну знайди, свого віку, щоб, бляха, здохнути в один день, а не на сорок років раніше із заповітом на ім'я чергової малолітки! 

- А сам? - сіпнувся Віктор Андрійович. - За будь-якої нагоди показуєш батькові гроші, бо розумієш, що ними можна домогтися всього і всіх!

- Тут ти помиляєшся, - процідив Коля. - Я вчуся у звичайному універі, по місту на автобусі їжджу, хоча в мене є машина і права. Не харчуюся в ресторанах, не купую собі дівчат і друзів, на відміну від тебе. І хто тут тупий підліток?