BooksUkraine.com » Публіцистика » Безсмертний полк. Священна війна Путіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Безсмертний полк. Священна війна Путіна"

189
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Безсмертний полк. Священна війна Путіна" автора Галя Аккерман. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 51
Перейти на сторінку:
Німеччина визволить їх і дасть змогу жити в незалежній державі. Отже, наступ німецьких військ породив багато ентузіазму. Ось що на початку німецького наступу на СССР писав Володимир Бирчак, письменник і активіст Закарпаття:

«Тієї пори наша молодь... і наша старша громадськість... свято вірили, що ми — союзник Німеччини і що Німеччина наважилася на велику європейську війну, щоб нам звільнити Україну... вірили, що на Різдвяні свята будемо у Львові, а на Великдень — у Києві»[102].

Український рух за незалежність

Насправді сподівання на незалежність в українців, які до війни жили в польській державі, існували задовго до совєтської, а потім і нацистської окупації. У січні-лютому 1929 року у Відні вже відбувся конгрес українських націоналістів, який об’єднував багато організацій. Отак була створена Організація українських націоналістів (ОУН) під керівництвом Євгена Коновальця[103] і Андрія Мельника. Проте найвідомішого з тих націоналістів звали Степан Бандера (1909–1959), він був родом із Галичини. Від його прізвища походить слово «бандерівщина», яке використовує нині російська пропаганда, щоб паплюжити Майдан і породжені ним політичні сили, називаючи їх «фашистами». Тут треба дати пояснення.

Бандера був молодим революціонером-радикалом, на якого справляли вплив фашистські тези і який вважав що терор — спосіб домогтися незалежності свого народу. 1934 року польська влада засудила його на смерть. Перед лицем хвилі протестів цей вирок замінили довічним ув’язненням. 1939 року, внаслідок окупації німцями частини польської території, він здобув свободу. В боротьбі за незалежність України проти Польщі та СССР цей переконаний антикомуніст співпрацював на початку окупації з нацистською Німеччиною. Як керівник радикального крила ОУН він отримав фінансову та логістичну допомогу від німецької військової розвідки (абверу), щоб сформувати Український легіон, що налічував десь 600 бійців і був поділений на два батальйони. ОУН сподівалася, що ці підрозділи правитимуть за основу для створення майбутньої української армії. Натомість німці розраховували використати один із цих батальйонів, “Nachtigall”, для підривної діяльності проти совєтських військ. Бійці “Nachtigall” мали брати участь у антиєврейських і антипольських погромах та облавах у Львові 1941 року, але, здається, не конче в повному складі батальйону, цей епізод і досі становить предмет суперечок[104]. Натомість є безперечним, що програма українських націоналістів була антисемітська: вони прирівнювали євреїв до комуністів і закликали позбутися «єврейських комісарів». У червні 1941 року у Львові Бандера став співавтором декларації про відновлення Української держави, поширеної через мережу ОУН. За словами Бандери, «українська нація може отримати свою державу лише завдяки революційній боротьбі проти напасників». Він вважав, що ОУН має «спиратися тільки на власні українські сили і відкинути в принципі всяку орієнтацію на іноземні держави»[105]. Ця ініціатива аж ніяк не подобалася німцям. Полковник Ервін Штольце, один із керівників абверу, заявив 1946 року:

«Оскільки дії Бандери суперечили планам німецького командування, анітрохи не схильного надавати українським націоналістам, уже не кажучи про український народ, навіть тіні самостійності, Канаріс (начальник абверу) запропонував мені припинити співпрацю з Бандерою»[106].

Бандеру відіслали в Берлін, а в січні 1942 року інтернували в таборі Заксенгаузен у Німеччині. Саме під час його ув’язнення була створена Українська повстанська армія (УПА), керована ОУН. Починаючи з весни 1943 року, вона боролася за вільну Україну проти совєтських військ, загонів польських партизанів і нацистів. Тієї пори антисемітизм уже зник із дискурсу ОУН-УПА. А втім, в УПА були й бійці-євреї. Активна здебільшого в Західній Україні, ця армія складалася з націоналістів, дезертирів із Червоної армії, жертв сталінських репресій і колишніх поліцаїв, що служили за німецької окупації. Її чисельний склад варіювався в різні періоди від 25 000 до 400 000 бійців. У вересні 1944 року Ернст Кальтенбруннер, керівник Головного управління імперської безпеки, докладав зусиль, щоб звільнити Степана Бандеру: розраховував використати його в рамках останньої спроби врятувати рейх. Бандера не вірив у перемогу нацистів, але закликав українців узяти зброю для боротьби з совєтським наступом. У жовтні 1944 року проти Червоної армії воювало до 220 000 українців. Після відновлення совєтської влади в Україні партизани УПА й далі воювали проти Червоної армії, підрозділів НКВД, функціонерів Комуністичної партії, колгоспних активістів і всіх, хто співпрацював із совєтською владою. То була нещадна війна, звірства коїли обидві сторони. Хоча значна частина членів УПА була ліквідована або арештована в 1945–1946 рр., численні групи повстанців, не маючи центрального командування, провадили боротьбу аж до 1955–1956 рр. А Бандера лишився моральним авторитетом і символом руху, хоч і не повернувся в Україну. Він жив у Німеччині, і 15 жовтня 1959 року його отруїв ціанистим калієм надто вже досвідчений агент КГБ Богдан Сташинський.

Історія опору вкраїнських партизанів совєтському режимові дуже схожа на боротьбу партизанів у балтійських країнах. Для тих, хто боровся за незалежність, обидва тоталітарні режими, гітлерівський і совєтський, були варті один одного своїми репресіями. Досить почитати чудовий роман фінського письменника Софі Оксанена «Чистка»[107], щоб відчути жахіття, яке супроводило совєтську окупацію 1940 року, а потім 1944-го.

Слід, проте, привернути увагу до складності подій, які відбувалися в Україні протягом Другої світової війни. З одного боку, десь 7 млн українців були мобілізовані, добровільно або під примусом, до лав Червоної армії, з них майже половина — в 1943–1944 рр., мірою поступового визволення України від нацистських напасників. Совєтське командування мобілізувало навіть 17-річних підлітків (250 000), посилаючи їх на фронт без найменшої військової підготовки і належного озброєння. Ця масова мобілізація становила водночас і своєрідну помсту вкраїнському цивільному населенню, що жило за німецької окупації, і ефективний засіб зменшити кількість чоловіків, щоб перешкодити зростанню лав УПА. З другого боку, сотні тисяч українців воювали проти Червоної армії в лавах чи то УПА, чи то армії Власова, чи то різних німецьких підрозділів.

Певне число націоналістів, членів ОУН, брали участь в антиєврейських акціях, але й місцеві допоміжні загони, не належні до їхніх лав, теж удавалися до таких акцій — щоб уникнути примусових робіт у Німеччині або просто заробити на прожиття. Проте українське цивільне населення, зокрема й українські націоналісти, сприяли й порятунку євреїв. Ця тема в СССР була табу, пошук праведників почався тільки в 1991–1992 рр., після здобуття незалежності. Тієї пори багатьох тих, хто міг би претендувати на такий титул, уже не було серед живих. Проте до 1 січня 2017 року 2573 українці отримали титул праведника, який надає Яд Вашем, Міжнародний інститут пам’яті про голокост. Процедура, щоб отримати цей титул, дуже довга, кожен випадок ретельно вивчають. За даними Яд Вашем, це число відображує заледве одну десяту зібраних свідчень, які ще вивчають; якби

1 ... 40 41 42 ... 51
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безсмертний полк. Священна війна Путіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Безсмертний полк. Священна війна Путіна"