Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Чому це?
– Тобі час бігти! Ти ж завжди тікаєш, Тає!
Я не образилася. Вона мала рацію: як тільки життя виходило з-під контролю, я брала ноги на плечі. Звичка, обережність, характер – називайте як хочете. Коли назрівала небезпека, я не вагалася. Зникнути, причаїтися, перечекати – у цьому полягала моя суть.
Нагадаю: я – пошарпана негараздами егоїстка, і лише блиск золота може привернути мою увагу. А Мела не мала права відступати. В неї ж сім'я. Вона не могла відійти у тінь!
Демон усе забирай, вона ніколи не думала про себе!
«Ми – мірило протилежностей», – підсумувала я.
– Де твоя друга торба? – наполягала чаклунка. – Вранці буде повний хаос! Поспішай!
Моя посмішка їй навряд чи сподобалася, слова – тим паче:
– Вісімнадцять монет… Ти обіцяла. Заплатиш – піду, ні – залишусь. Ну?
– Завтра в мене заберуть усе благословенне срібло! Ти застрягнеш з нами на літо, Тає!
– Як і планувалося, – сухо відповіла я і залізла під легку ковдру. – Притихни, мені треба поспати. Ні, світло не заважає, а от книжками шурхоти в іншому місці.
– Ти змінилася за цей рік. – Мела здалася напрочуд легко. – Гаразд. Спи.
«Змінилася? Ні!» – я відвернулась до стіни і затиснула зубами подушку, щоб утриматися від бажання попросити чаклунку створити портал.
Деякі люди ніколи не міняються.
***
Нишпорки нагрянули рано-вранці. Розмахуючи якимись папірцями, зігнали заспаних практикантів на кухню і влаштували обшук у кожній кімнаті. Що саме шукали, залишилося загадкою, оскільки після візиту до Вальєна вони різко перейнялися повагою і приміщення, що залишилися, перевіряли без ентузіазму.
Знайти їм нічого не вдалося, тож їхній очільник залишав садибу з воістину злісним виглядом.
– Ви чому в одязі? – рикнув на Мелу, що вийшла за ним до хвіртки.
– Вас це бентежить? – На її обличчі не здригнувся жоден м'яз.
– Люди не встають так рано! – розлютився він.
Чаклунка вказала на його власний мундир.
– Ви не людина? Не хвилюйтесь, ваша таємниця помре зі мною.
Чоловік почервонів.
– Люди не встають так рано без причини! – виправив свою ж фразу.
– Нісенітниці люди теж верзуть не часто, – скептично вигнута брова Мели доводила, що його ідея просто смішна, – але ви займаєтеся цим від світанку.
Нишпорка зник, пообіцявши повернутися.
Дивна річ, я йому не повірила.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб», після закриття браузера.
