Читати книгу - "Призначена Асмодею, Іванна Желізна"

— І ти йому повірив?

— Так, — відповів я твердо. — Бо я бачив це в його очах. Це був не той Асмодей, якого ми знали раніше. Він був людиною, яка втратила все, окрім одного бажання: захистити найдорожче.

Знову настала тиша, але цього разу вона була іншою, напруженою, як натягнута струна.

— Він просив мене тільки про одне, — додав я, голосно і ясно. — Він просив мене дозволити їм піти. Назавжди. І я дозволив.

— Це слабкість, — зауважив Саліх, але в його голосі не було впевненості. — Його і твоя. Ти мав добити змію поки вона слабка.

— Ні, це стратегія, — відповів я. — Чи є сенс боротися з тінню? Вбивати чоловіка, який відступив і не хоче битися далі?

У кімнаті знову запанувала тиша.

— Відтепер все зміниться, — сказав я, обводячи поглядом присутніх. — Ліліт привела нас до краю. Але я поведу до нового, світлого і могутнього майбутнього. 

Я знав, що моє слово — це початок. 

Тепер я був на троні. 

Тепер голову схиляв не я. Її схиляли переді мною. 

P.S. Завтра! Не пропустіть епілог, а разом з ним і остаточну крапку в історії Нори та Ітона.