Читати книгу - "Де немає Бога"

777», який злетів з аеропорту Дубая і взяв курс на Пекін, еквівалентна висота кабіни складала вісім тисяч футів, або два кілометри та чотириста метрів. До висоти вісім тисяч футів тиск усередині кабіни лайнера приблизно дорівнював тиску за його бортом. Після вісімдесятого ешелону[86] тиск у салоні перестав падати, і в міру того, як літак, розганяючись, підіймався в розріджене повітря, усе сильніше розпирав фюзеляж. О 13:00, коли «Boeing 777» досягнув висоти шести з половиною кілометрів, повітря тиснуло на корпус із силою чотири з половиною фунти на квадратний дюйм. Насправді — небагато. За умови, звісно, що фюзеляж без пошкоджень.

О чверть по першій за дубайським часом борт ALR 341 зайняв триста шістдесятий ешелон[87]. Атмосферний тиск за бортом упав до ста п’ятдесяти двох міліметрів ртутного стовпчика — майже в чотири рази менше, ніж у салоні літака. Ще за чверть години перші мікророзколини довкола заклепок у хвостовій частині з нечутним хрускотом пробилися крізь авіаційну фарбу на поверхню фюзеляжа. О пів на третю кількість цяток, над якими лущилася фарба, перевалила за півтисячі. Вони росли, поглинали кріплення за кріпленням і зливалися, формуючи дві повноцінні тріщини.

Тріщини, що протинали обшивку наскрізь… і неухильно повзли назустріч одна одній з боків фюзеляжа.

Кабіна пілотів 16:31, GMT +5 2 години 46 хвилин після зльоту

Небо було таким чистим, що здавалося відполірованим до блиску куполом із синього скла — жодної хмари аж до горизонту. Внизу розкинулося мереживо з похмурих хребтів і бляклих льодовиків гірського масиву Каракорум. Із висоти одинадцяти кілометрів розсічені зигзагуватими ущелинами зубчасті пасма нагадували зашкарублу, вкриту брудно-білими шрамами шкіру велетенського доісторичного чудовиська.

Попри відсутність хмар, нерівномірно прогріте над поплямованими кригою скелями повітря неспокійними вихорами підіймалося аж до 380-го ешелону[88], і «Боїнг» упродовж уже майже години без упину трясло. Турбулентність, однак, була помірною, і пілоти не зважали на неї. Еліаш Зоммер, п’ятдесятип’ятирічний командир екіпажу, швейцарець за національністю, читав на планшеті завантажену ще в терміналі статтю про ідіотську словесну сварку між лідерами США та Північної Кореї. Його напарник, двадцятишестирічний малайзієць Амір Бахтіар, зі знудженим виразом на смаглявому обличчі роздивлявся гори за вікном кабіни. Літаком керував автопілот.

На початку 2017-го у «Altair Air» працювало понад чотири тисячі пілотів майже ста різних національностей. На платню араби не скупилися — навіть відносно малодосвідчений авіатор, як-от Амір, із доплатами за продуктивність і понаднормові години щомісяця отримував не менш як п’ятдесят тисяч дирхемів (понад тринадцять із половиною тисяч доларів), — тож отакі інтернаціональні екіпажі на літаках «Altair Air» були нормою.

Якоїсь миті Амір торкнув командира за лікоть і показав на щось у вікні.

— Поглянь.

— Що там? — Еліаш витягнув шию і повернув голову праворуч.

— Над вершиною К2[89] немає сніжного савана. — Амір не зводив погляду з велетенської, схожої на піраміду гори на сході, й не помітив, як командир байдуже пересмикнув плечима. — Дивовижно, — прошепотів малайзієць.

Сніг щільною ковдрою вкривав масивні відроги гори, проте відкрита висотним вітрам вершина залишалася чистою — моторошне сіро-коричневе ікло, що пнеться до неба.

— Це К2? — перепитав Еліаш Зоммер. Швейцарець, байдуже, що півжиття провів у Альпах, ніколи не цікавився альпінізмом. Але про Чоґорі, певна річ, чув. Амір у відповідь кивнув. Тоді Еліаш тицьнув пальцем у вершину лівіше від точки, до якої прикипів очима другий пілот. — Той пік ніби вищий за неї.

— Це лише здається. Просто він ближче до нас.

Зоммер промовчав, недовірливо звівши посивілі брови. Бовтанка раптово посилилася.

— Це якась із вершин масиву Гашербрум[90], — припустив Амір, — там із десяток піків, три чи чотири восьмитисячники, я колись читав, що якийсь із них досі не підкорено, мабуть, це один із…

Малайзієць недоговорив. Літак струсонуло так, що пілотів попідкидало над сидіннями. Їх би викинуло з крісел, якби не ремені безпеки. Відразу по тому із глибини салону долинула серія моторошних звуків: спершу щось подібне до шипіння, а слідом за ним — супроводжуваний металевим скреготом вибух.

16:46

Звук був таким сильним, що, здавалося, міг вибити зуби. Водночас із ним пронизливо заквилила аварійна сигналізація, і все це разом майже заглушило свист, із яким повітря виходило з кабіни. Температура різко впала, через холод волога, що була в повітрі, сконденсувалася, і пілотів, як за помахом чарівної палички, огорнув легкий туман.

— Що за?! — Амір попервах розгубився. Вирячені очі заметалися між цифровими моніторами. — Щось вибухнуло!

Більш досвідчений Еліаш, хоч і перелякався не менше за другого пілота, витримку зберіг. З того як заклало вуха, командир одразу збагнув, що лайнер утратив герметичність. На такій висоті вміст кисню у повітрі в чотири рази нижчий, ніж потрібно для дихання, тож передусім потрібно було подбати про кисневі маски. Без масок вони вже за лічені секунди сапатимуть, немов божевільні, й ні про що інше не зможуть думати. Еліаш Зоммер загорлав:

— Розгерметизація! — У розрідженому повітрі голос звучав пронизливо високо, майже пискляво. — Аміре, маска! Швидше, швидше! — Еліаш ривком висмикнув кисневу маску зі спеціальної ніші ліворуч від крісла, мерщій накинув її на голову, затягнув кріплення та глибоко вдихнув. Кисень із сичанням полився крізь регулятор. Голову розпирало від болю, проте в очах одразу проясніло. Командир скосив очі на напарника: — Аміре, ти о’кей? Як чуєш мене?

Амір затягував кріплення на своїй масці.

— Чую добре, — голос малайзійця надходив, як крізь ковдру.

Еліаш вимкнув аварійну сирену й наказав:

— Squawk 77[91].

— Це люк шасі? — Амір усе ще ковзав поглядом по екранах.

Літак дрібно трясло.

— Що? — насупився командир. — Шасі? Ні! — Він роздратовано повторив наказ: — Squawk 77!

Амір виставив на транспондері код 7700, машинально доповів:

— Squawk 77. — А тоді продовжив панічно крутити головою: — Це двигун, так? Щось із двигуном?

Туман розсіювався. Еліаш кинув погляд на індикатори потужності й частоти обертання двигунів.

— Обидва в нормі. — Він поклав праву руку на важіль регулювання тягою двигунів, великим пальцем натиснув кнопку, що деактивувала автомат тяги, і переставив важіль тяги на малий газ: — Починаю екстрене зниження. — Кисню, що подається пасажирам, вистачає на дванадцять хвилин, тобто після розгерметизації екіпаж повинен якнайшвидше знизитися до висоти трьох-чотирьох кілометрів, де пасажири зможуть дихати самостійно, і лише після того з’ясовувати серйозність пошкоджень і вирішувати, де приземлитися. Ліву руку Еліаш поклав на штурвал, великим пальцем потягнувся до кнопки вимикання автопілота: — Деактивую автопілот.

Амір припинив крутити головою, втупився в командира.

— Ні!

Суплячись через спалахи лютого болю в голові, командир екіпажу втупився в малайзійця. Він не зрозумів,