BooksUkraine.com » Сучасна проза » Енн із Шелестких Тополь 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

182
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Енн із Шелестких Тополь" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 75
Перейти на сторінку:
бічних дверей — десять,[37] — завважила Енн одного морозного грудневого вечора. — Тож не знаю, чи брати мені муфту.

— Ліпше вірте старому термометру, — відповіла розважлива Ребекка Дью. — Він звичніший до нашого клімату. А куди це ви йдете проти ночі, ще й у такий холод?

— На Темпл-стріт. Хочу запросити Кетрін Брук на Різдво до Зелених Дахів.

— Зіпсуєте собі канікули, — похмуро відказала Ребекка Дью. — Вона й ангелів би зневажала… якби, звісно, колись надумала вшанувати Небеса своїм візитом. А найгірше те, що Кетрін ледь не пишається своїми кепськими манерами — упевнена, мабуть, що вони свідчать про силу духу.

— Розумом я згодна з кожнісіньким вашим словом, та серце відмовляється вірити, — заперечила Енн. — Попри все, я відчуваю, що під маскою неприязні ховається звичайнісінька скромна й нещаслива дівчина. Тут, у Саммерсайді, мені не вдасться потоваришувати з нею, проте в Зелених Дахах, я сподіваюся, вона відтане.

— Не поїде вона, от побачите, — ділилася своїми передчуттями Ребекка Дью. — Аби не образило її те ваше запрошення — так, наче ви їй милість яку пропонуєте. Ми кликали її на Різдво… зо два роки тому, пам’ятаєте, пані Маккомбер, у нас тоді були ще дві індички й ми гадали, як то з’їсти їх? А вона відрубала: «Ні, дякую. Коли я щось і ненавиджу, то це саме слово „Різдво“».

— Як це жахливо — ненавидіти Різдво! Треба щось удіяти, Ребекко! Я запрошу її в гості, і щось мені підказує, що вона таки поїде.

— Чомусь, коли ви запевняєте, що буде так чи так, я вам вірю, — неохоче визнала Ребекка Дью. — Чи немає у вас часом дару віщування? У матері капітана Маккомбера він був. Мене аж дрижаки хапали.

— Навряд чи в мене є щось таке, від чого вас мали б хапати дрижаки. Просто… інколи я думаю, що попри всю свою ущипливість, Кетрін Брук божеволіє від самотності, і що моє запрошення надійде у сприятливий психологічний момент.

— Я, звісно, не бакалавр гуманітарних наук, — скромно відказала Ребекка Дью, — і визнаю за вами право вживати незрозумілі слова. Як і не заперечую, що ви з людей можете мотузки сукати. Оно як ви всіх Прінглів здолали. Та шкода мені вас буде, коли ви таки візьмете із собою на Різдво цю суміш айсберга з тертушкою для горіхів.

Утім, ідучи на Темпл-стріт, Енн була геть не така впевнена в собі, якою хотіла здаватися. Останнім часом Кетрін Брук була просто-таки нестерпна. Знову й знову Енн, стикаючись із її ворожістю й зневагою, повторювала собі, як Ворон Едгара По — «Дарма!»[38] Щойно вчора на педагогічній нараді Кетрін вивергнула на її адресу кілька образ. Та в якусь мить в очах її Енн завважила дивний розпачливий вираз — мов у поневоленого звіряти, що навісніє від туги. Першу половину ночі Енн не спала, міркуючи, запрошувати їй до себе Кетрін Брук чи ні. Заснула вона аж тоді, як вирішила остаточно.

Господиня пансіону, в якому жила Кетрін, провела Енн у вітальню й знизала округлими плечима, коли гостя заявила, що прийшла поговорити з панною Брук.

— Я їй скажу, що ви тут, а чи вийде вона, то хтозна. Така сердита. Нині я повідомила їй за обідом, що пані Ролінз каже, буцім одягається вона непристойно, як на саммерсайдську вчительку, а вона лише зверхньо щось буркнула, як завжди.

— Нащо ви сказали це панні Брук? — докірливо запитала Енн.

— Бо я подумала, що їй варто знати про це, — дещо роздратовано відказала пані Денніс.

— А чи не подумали ви, що їй варто знати й те, що інспектор назвав її однією з найкращих учительок в усіх Приморських провінціях? — поцікавилася Енн. — Чи ви про це не чули?

— Чути я чула. Та вона й без того кирпу гне. Пихата — не те слово, хоч я гадки не маю, чим їй пишатися. Вона ще розсердилася, звісно, бо я не дозволила їй завести пса. Вбила собі в голову, що хоче мати пса. Запевняла, що платитиме за його харч і стежитиме, щоби клопоту з ним не було. А що б я робила з ним, доки вона в школі? І я відмовила. Сказала, що не здаю кімнат собакам.

— О, пані Денніс, дозвольте їй завести пса. Вам із ним не буде клопоту… великого клопоту. А доки вона в школі, можете садовити його в льох. Та ще він охоронятиме вас ночами. Дозвольте їй завести пса… будь ласка.

Щоразу, як Енн промовляла «будь ласка», в очах її було щось, від чого людям важко було їй відмовити. Пані Денніс, попри свої округлі плечі й нестримний язик, була зовсім не лиха. Просто Кетрін Брук раз по раз ображала її своїм неґречним ставленням.

— А чого б то ви хвилювалися, чи є в неї пес? Не знала я, що ви з нею подруги. Друзів-бо в неї геть нема. У житті ще не бачила таких неприязних пожильців.

— Я думаю, пані Денніс, їй саме тому й хочеться мати пса. Ніхто з нас не може прожити без бодай якогось товариства.

— Тоді це перший прояв людяності, що я бачу в ній, — відказала пані Денніс. — Я ж і заперечень проти пса не маю, та вона ніби як розізлила мене тією своєю в’їдливою манерою запитувати. Ото каже так чванькувато: «Ви ж, напевне, відмовите мені, пані Денніс, якщо я попрошу дозволу завести пса?» Бачили таке? «Авжеж відмовлю», — кажу я, і то теж гордо. І хоч я не люблю своїх слів забирати назад, як усі люди, та нехай. Скажіть їй, що я дозволю взяти пса, коли він тільки у вітальні гидити не буде.

Енн озирнула запилюжені мереживні фіранки та бридкі фіолетові троянди на килимі й здригнулася, подумавши, що вигляду цієї вітальні не зіпсував би навіть пес, якби й нагидив посеред кімнати.

«Шкода будь-кого, хто змушений проводити Різдво в такім домі, — думалося їй. — Не дивно, що Кетрін ненавидить саме це слово. Цю кімнату не завадило б як слід провітрити… тут якийсь невитравний запах кухні. Але чому ж Кетрін живе тут, коли в неї добра платня?»

— Вона каже, що ви можете піднятися, — долинув до Енн вражений голос пані Денніс. Уперше Кетрін Брук дотрималася правил поведінки.

Іти вузькими стрімкими сходами було неприємно. Без нагальної потреби ними, вочевидь, не піднімався б ніхто. Лінолеум у передпокої лежав протертий до дірок. Маленька задня кімнатка, де невдовзі опинилася Енн, здавалася ще понурішою, ніж вітальня. Із єдиного, не затіненого абажуром газового пальника линуло різке сліпуче світло.

1 ... 40 41 42 ... 75
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Шелестких Тополь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Шелестких Тополь"