Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Майка вимила коси, що за рік відросли по плечі, підвела сірі очі, довго приміряла то брюки з блузкою і кардиганом, то джинси з легким піджаком. Коли до гуртожитку повернулася Руслана, стояла посеред кімнати в довгій спідниці і котоновому светрі.
— Гарно?
— Так… Тобі личить. Куди йдеш?
— До Золотих воріт… — Не всі ще таємниці Вирві вибовкала.
— Супер! Візьмемо таксі на двох? Я на Львівській площі вийду, а ти собі до Золотих воріт поїдеш.
Майка згадала незвичайну компанію в кав’ярні неподалік Львівської площі: Вирва, зухвалий «англієць», хмари тютюнового диму над столиком… Так он чого вона так сильно здивувалася тоді: Руслана на дух не терпіла тютюнового диму, ненавиділа курців, вважала їх слабохарактерними ідіотами. Невже за столиком відбувалося щось настільки вражаюче й необхідне для життя, що Руська начхала на власні принципи?
— А що на Львівській площі? — спитала демонстративно байдуже.
— Їжа для розуму.
— Таємні зібрання тих… інтернаціоналістів?
— Чому «таємні»? Цілком легальні…
— Візьми мене із собою! — сказала Майка.
— Та прошу! — усміхнулася Вирва.
Майка закинула спідницю і светр, надягла джинси, вискочила в коридор, набрала номер Росова.
— Ігорю… — пробелькотіла винувато. — У мене несподівані проблеми виникли. Невідкладні. Вибач…
За півгодини дісталися Львівської площі, та Руслана спрямувала не до затишної кав’ярні.
— Куди ми? — сполошилася Майка. Мало не ляпнула: «Хіба нам не в кав’ярню?»
Їжа для розуму чекала на мансардному поверсі старовинного будинку на Ярославовому Валі. Слідом за Руською Майка увійшла до просторого передпокою, кивнула худій жінці в чорному — здрасьтє! — почула з черева квартири низький чоловічий бас:
— Хіба я сперечаюся? Гвинтівка дарує владу. Але слід це розглядати як метафору!
А Майка думала: вони тут вірші читають…
— Чай будете? — спитала жінка в чорному так спокійно, ніби щодня пригощала незнайомих. Не дочекалася відповіді, щезла на кухні.
Услід за Русланою Майка увійшла до просторої — метрів сорок — кімнати: дим коромислом, під ногами рипить підлога з поїдених дощок, вікна вузькі високі. Іншого не роздивилася, бо від круглого столу і дивана до них обернулися кілька молодих мужчин.
— Руслано! Ти чула? — спитав один, схожий на середньостатистичного клерка з Волл-стрит. — Ми тепер цитати прямої дії маємо розглядати як метафори!
— На мій погляд, це їх тільки збагачує, — відповіла Руся, вказала на Майку. — Моя подруга. Майя.
— Сподіваюсь, не анархістка? — усміхнувся худий парубок із довгим волоссям, зібраним у хвіст.
Увага зібрання одразу переключилася на хвостатого — з бурхливої суперечки Майка так і не зрозуміла: анархісти — то добре чи ні? І оскільки до дебатів не підключилася — мовчки взяла чашку з рук господині в чорному, мовчки присіла на потертий диван біля вікна поряд із приязним хлопцем у розтягнутому светрі — за кілька хвилин про неї просто забули, зосередившись на скайповому зв’язку з Парижем.
Майка ковтала терпкий чай, спостерігала за компанією, роздивлялася кімнату, що вона нагадувала майстерню митця й барлогу філантропа одночасно: при стіні нарамник, мольберти, картини складені прямо на підлозі, на стінах мільйон варіацій на тему жіночих вуст — фотографії, зліпки, акварель, бронза… З меблів — тільки круглий стіл із різними за стилем і віком стільцями, диван та справжній грамофон на поїденому жучком комодику. Майка нарахувала вісьмох чоловіків і трьох дівчат, що одразу їх і не помітила, хоч ті виглядали доволі яскраво. За кілька хвилин прийшли ще двоє хлопців. «Англійця» не було.
Розгубилася: «Що я тут роблю?..» З демонстративним інтересом стежила за жвавою дискусією, щоби вже не виглядати повною дурепою. Перманентна революція, зв’язки з троцькістами із Франції, підключення рухів «Антифа», анархістів-синдикалістів для організації спільних акцій, необхідність відчути себе «тушкою», щоби не стати «тушкою»… Про що вони?! Он Руся щось активно доводить дебелій дівчині з тату-скорпіоном на шиї…
Роздратувалася: «Та в дідька, що я тут роблю?!» Уже й не робила вигляду, що цікаво: дивилася у вікно, за ним — дахи, дахи. У кімнаті — слова, слова…
— …Але ж погодьтеся! Ідеї Троцького про перманентну революцію сьогодні використовують ті ж Штати для нав’язування ідей так званої демократії західного зразка абсолютно всім країнам, незважаючи на їхню історію, традиції, менталітет… Це ж та сама перманентна революція! На жаль, не соціалістична.
— Біда в іншому! Виголошення своїх ідей як виключних і правильних і є початком фашизму. Це автоматично нівелює інші ідеї до рівня другорядних. А далі по ланцюжку: другорядні ідеї сповідують другорядні люди; від другорядних ідей і людей треба звільнятися, привласнювати право розпоряджатися їхніми життями…
— Тоді ми всі — трохи фашисти! Майн кампф! За що боротимемося?
— Годі іронізувати! Основа фашизму — міщанство. Себто егоїзм, марнославство й жадібність. Хіба не про нас усіх? Хіба кожен із нас на побутовому рівні хоч раз у житті не вважав когось людиною другого сорту?.. Хіба не мріяв відірвати свій «мільйон» будь-якою ціною?..
— Ні! Ми адепти високої моралі!
— Панове! Не відволікайтеся на пусте! Нас має стати більше, а ми шукаємо однодумців не там! Хардкор! Повірте, ця субкультура відкрита для лівих поглядів. Ну, набридло пацанам уже все це по самі помідори. А Лев Давидович як казав? Безнадійна та партія, яка не здатна вести за собою… пацанів.
— …Помідор — сайт лівої опозиції. Нормальний слоган: червоний зовні, червоний всередині.
Помідор? Майці стало смішно. Обернулася до компанії… І заклякла. Біля столу стояв «англієць», дивився на дівчину здивовано-зухвало: «А ти що тут робиш?»
Знітилася. «А сам коли прийшов?» — подумки кинула йому. Сильніше стиснула чашку в долонях, увіп’ялася очима в бронзові жіночі вуста на стіні навпроти. Краєм ока бачила: «англієць» спокійно обійшов стіл, щось говорив, відповідаючи хвостатому парубкові, підійшов до дивана, жестом попросив посунутися приязного хлопця в розтягнутому светрі, втиснувся між хлопцем і Майкою…
— …І наше співтовариство в Інтернеті, — «англієць» говорив не до Майки, продовжував дискутувати з хвостатим. Наче і не впізнав її, наче вона — порожнє місце! — Чому ви наполягаєте, щоби воно залишалося закритим? І наш блог? Як при такому розкладі можна сподіватися
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.
