Читати книгу - "Том 3"

(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків твою не витримує.)

Єпископ (владним, дужим голосом)

Геть, сатано!

Твоєї влади тут немає!

(Підходить до пророчиці, що б'ється в корчах, і кладе їй на голову руку.)

Сестро,

молитва й віра хай тебе рятують від навождення злого духа.

Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.

9 Леся Українка, т. З 241

Християнка (одна з тих, що піддержують пророчицю. Озивається несмілим голосом)

Отче,

її дитину вчора пан продав якомусь грекові з Корінфа *...

Єпископ

Вмовкни!

Великий наш апостол заповідав:

«А жінка серед збору хай мовчить».

Пророчицю тим часом виводять. Мовчання. Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом)

Прости, але я все ж не розумію, , як може буть якесь ярмо солодким, а щось важкеє легким.

Єпископ

Брате мій,

коли ти сам по волі шию схилиш в ярмо христове, солодко се буде твоїй душі; коли ти самохіть на себе хрест візьмеш, невже він буде важким для тебе?

Неофіт-раб

Але нащо маєм ще самохіть у ярма запрягатись та двигати хрести по власній волі, коли вже й так намучила неволя?

Намулили нам ярма та хрести v і шию, й душу, аж терпіть несила!

Я не за тим прийшов до вас у церкву, щоб ярем та хрестів нових шукати.

Ні, я прийшов сюди шукати волі, бо сказано ж: ні пана, ні раба.

Єпископ І сюю волю матимеш ти, брате, як тільки станеш під ярмо Христове.

Раби господні рівні між собою.

Ти під ярмому шлях світовий пройдеш і в царство боже ввійдеш, теє царство, де вже немає пана, окрім бога, а він же нам отець. Твоя гординя була б до сатанинської подібна, якби ти влади господа-отця пе хтів признати над собою.

Неофіт-раб

Отче!

Яка вже там в раба гординя тая!

Нехай і так, нехай отець єдиний над нами буде, та коли ж настане те царство боже? Де його шукати?

Один з братів казав: воно на небі, а другий: на землі...

(Дивиться з запитом і палким сподіванням.)

Єпископ

Обидва цраві. Неофіт-раб Де ж на землі є царство боже? Єпископ

Тут.

Неофіт-раб У Римі?!

Єпископ В нашій церкві.

Неофіт-раб

В катакомбах?

Єпископ

Не говори: «ось тут» чи «там воно».

Воно є скрізь, де бог є в людських душах.

Неофіт-раб Коли ж він буде в душах всіх людей?

Єпископ Тоді, коли Христос удруге прийде на землю з неба.

Неофіт-раб ( смутно)

Брат один казав, що літ аж тисяча минути мусить від першого до другого пришестя...

Єпископ

Се ересь, брате, бо ніхто не знає ні дня, ні часу...

Неофіт-раб (впадає йому в річ з радісною надією)

Значить, царство боже настати може в кожен день і час?

Єпископ

Запевне так.

Неофіт-раб замислюється і знов смутніє.

Про що гадаєш, брате?

Неофіт-раб

Я думаю... ось ти сказав, що тут у нас є царство боже... А чому ж у нас тут є патриції, плебеї, ну, і раби?

(Оглядає все зібрання, декотрі спускають очі в землю.) Християнин-патрицій (виступає трохи наперед)

Душа твоя, мій брате, бентежиться даремне. Я — патрицій, а він — мій раб,

(показує на старого чоловіка) але се так для світу, а перед богом ми брати обоє.

Неофіт-раб (до старого раба)

Ти раб йому про людське око тільки?

Старий раб

Ні, я служу своєму пану вірно, не тільки зо страху, а й по сумлінню, як наказав господь.

Неофіт-раб

Коли ви рівні, то нащо маєш ти йому служити?

Старий раб

То божа воля, що вродивсь він паном, а я — рабом.

Неофіт-раб

То, значить, в царстві божім

е раб і пан?

Старий раб мовчить.

Патрицій

Він тут мені не раб, тут я йому готов умити поги,— ми зажили святого тіла й крові укупі, при однім столі.

Неофіт-раб (до старого раба)

І дома

так само при однім столі їсте?

Старий раб Ні, брате, се б зовсім не випадало. Неофіт-раб

Чому?

Старий раб Бо так не личить... не подоба...

Єпископ (до неофіта-раба)

Не спокушай його. Він простий ^ухом, а Царство боже для таких найближче.

Хто терпить все в покорі, той щасливий, тому однаково: чи пан, чи раб він буде тут у світі.

Неофіт-раб

Ні, мій отче,

ні, не однаково...

(З поривом.)

Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора — воно ж покірне, тихе немовлятко,— до вечора без покорму зоставшись: на оргії прислужувала жінка і ніколи було забігти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тільки жінка не сміє плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих.

Єпископ

Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша,— їй велике щастя на небі приготоване.

Неофіт-раб

А панській малій дитині менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком?

Єпископ (трохи збентежений)

Невинні всі однакові у бога.

Неофіт-раб

(понуро)

То паненяті вдвоє щастя буде, раз на землі, а вдруге ще й на небі...

Старий раб

Не заздри, брате, не губи душі, святої чжетоти їй не плями.

Нехай знущається твій пан-поганин (бо християнин так би не знущався) — він чистоти в твоїй сім’ї не знищить, поки у тебе і в жінки душі ясні.

Неофіт-раб

Ой, не печи мене словами, діду!..

Пробач, не знаєш ти... сказати сором...

Е, що там сором для раба!.. Скажу!

Яка там «чистота» і «ясні душі»?

Мол душа гниє, коли я бачу, як жінка з оргії приходить часом вином розпалена, з огнем в очах від сороміцьких співів. Квіти в косах ще не зов’яли і такі яскраві супроти бруду в хаті видаються...

Одежу панську жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не каляти в нашій «чистій» хаті, і я не раз у жінки бачив сльози в такі хвилини... Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа,— без них їй тяжко... Діду, я не міг, не міг не бить її за тії сльози, хоч знав., що тим спротивлю їй ще гірше огидну хату нашу...

Патрицій

Брате мій, ти напути на нашу віру жінку, тоді вона вже плакати не буде по марних світових розкошах.

Неофіт-раб

Пане! —

чи пак у вас тут кажуть «брате»,— знаєш,

не зважуся я жінки навертати

на нову віру. Хай вже ліпше