Читати книгу - "Том 3"

по чистих шатах та по панській хаті,

ніж має плакати по чистоті

душі своєї й тіла. Врятувати

вона однаково себе не може,

та що їй з того, коли буде знати

про гріх і святість. Краще хай не знає.

Єпископ Хто по неволі согрішив, той чистий. Неофіт-раб

Та ми, раби, сами не раз не знаєм, що робим по неволі, що по волі...

Гріх чи не гріх, а мука зостається...

Сказати тяжко... я не знаю сам, чи то моя, чи панськая дитина, люблю дитину й часом ненавиджу...

Стара жінка

Гріх ненавидіть, то ж дитя нечинне.

(Глянувши на єпископа, замовкає.)

Єпископ І жінка часом мудре слово мовить.

Молода, але змарніла, убого вбрана жінка щось шепоче на вухо поважній старій вдові-дияконісі.

Дияконіса (до єпископа)

Дозволиш говорити, чесний отче?

Єпископ Кажи, але коротко.

Дияконіса (вказує на молоду жінку)

Ся сестра бажає послужити сьому брату.

(Вказує на неофіта-раба.)

Єпископ

Як саме?

Дияконіса

Просить, щоб його жона приносила дитину їй до хати, йдучи на панську оргію, служити,—

- сестра своє годує немовлятко,

то вділить покорму і тій дитинці та й доглядить до вечора сумлінно.

Єпископ (до молодої оісінки)

Се добре діло перед богом, дочко.

Молода жінка покірливо схиляє голову.

Дияконіса (до неофіта-раба)

Скажи своїй жінці, нехай приносить дитя до хати теслі Деодата — на Форумі Малому він живе — і доручить сестрі Анціллодеї; за догляд щирий може бути певна.

Анціллодея (мо.^іо^а, жінка. Тихим голосом до неофіта-раба)

Зроби мені сю ласку, милий брате!

Неофіт-раб

(зрушений)

Спасибі, сестро!

Патрицій

А до мене прийдеш, я дам тобі одежі, не нової, але порядної, з моїх рабинь, ми з жінкою даєм їм більш ніж треба, то можуть і твоїй жоні вділити, коли твій пан не досить їй дас.

Неофіт-раб

(здержано)

Спасибі, пане.

Єпископ (поправляє) Брате.

Неофіт-раб

(байдуже)

Хай і так. Християнин-купець

Казав ти, жінка любить чистоту, а в хаті бруд. Приходь до мого країну, я мила дам без грошей, певне, пан ваш вам жалує його.

Неофіт-раб (з ледве скритою насмішкою)

Либонь, що так!

Старий диякон

Ти, може, часом голодуєш, брате,— здебільшого погани зле годують своїх рабів,— то ти приходь до нас щотижня на агапи у неділю (се в нас такі обіди для убогих), там матимеш поживну добру страву для тіла і для духа. Бо часами, як покінчиться вже трапеза вбогих, приходять і єпископ та найстарші Христової зажити крові й тіла, подати нам науку благочестя, умити ноги браттям. Ти приходь на дворище до мене. Я олійник,

Агатофілом звуся, коло Термів моя оселя. Всяк тобі покаже, де мешкає «отой дивак-багач, що любить годувати всю голоту».

Се так про мене гомонять погани.

Неофіт-раб (нічого не відповідає дияконові і стоїть який час мовчки, вхопившись за голову)

До чого я дожився! Лихо тяжке!

Жебрущим дідом замолоду став!..

Кого мені клясти? Чи свого батька, що за довги продав мене в неволю?

Чи ті довги, чи того багача,

купця на людські душі? Чи той день, той час, коли на світ я народився?

Єпископ

Нещасний, схаменися! Заспокойся! Жени від себе геть лихого духа гордині й розпачу! Смертельний гріх оці твої прокльони, ще й в годдну, коли тобі брати братерську поміч так гойно призволяють.

Неофіт-раб

Ой, та поміч! Вона мені вразила серце вкрай...

Та глянь же ти на сю змарнілу жінку,

(вказує на Анціллодею)

вона ж як тінь. А в мене ж молода, здоров’ям повна жінка; тільки син мій, як сирота, за покормом бідує,— чужій дитині долю заїдати або вмирати мусить, поки мати вином і втіхою панів частує.

І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці*— з рабів рабині шмаття назбираю, бо ніколи рукам здоровим прясти,— немає часу, бо що день, то свято.

Ти кажеш, гріх клясти й розпачувати, а се ж не гріх,— голодних об’їдати і голих обдирати? І кого ж?

Своїх братів, працівників, рабів...

Диякон

У пас дають і вбогі, і заможні.

Неофіт-раб

А, я забув, що можу взяти мила у брата-крамаря зовсім задурно, щоб трохи обхаючить рабські злидні, аби не так уже кололи очі у царстві божому братам багатим, а то ще прийде часом брат убогий

на ту агану раз на тиждень їсти та розпростре свої брудні верети па лаві поруч білої туніки і вишитої тоги.

(До патриція.)

Ти подякуй

свому товаришу за теє мило, бо, може, прийдеться умити ноги мені для християнського братання, то все ж таки вони чистіші будуть, як я їх дома трошки милом змию, пожалую ручок патриціанських.

Патрицій спалахує, але стримується і тільки поглядав на єпископа.

Єпископ

(ще тихим, здероісаним голосом, але вже суворо)

Який злий дух тобі обмарив серце?

За1 віщо ти своїх братів картаєш їдкими та вразливими словами?

Що ми тобі вчинили, що ти маєш супроти нас?

Неофіт-)эа(І! '

Я маю жаль до вас, великий жаль. Я досі був рабом, невільником, запроданим в неволю, забраним силоміць, а ви тепера ще й жебраком меде зробити хтіли, щоб я по волі руку простягав но хліб ласкавий. Ви мені хотіли поверх ярма гіркого —* ще й солодке, поверх важкого — легке наложити, і хочете, щоб я ще вам повірив, немов мені від того стане легше.

Єпископ

Се ми тобі по щирості казали,

7 по слову божому.

Неофіт-раб

А я не вірю ні в щирість вашу, ні в такі слова.

Якби ви щиро помогти хотіли — он маєте на олтарі срібло і золото — замість отих агап могли б рабів з неволі викупляться патриція) ти, пане, міг би відпустити й дурно, а ми б уже самі собі дістали одежі й хліба.

Єпископ

Хто такі ми, щоб волю божу одміняти мали, кому рабом, кому з нас вільним бути? Про що ти дбаєш? «Не єдиним хлібом живе людина, але й кожним словом, що з божих уст виходить».

Неофіт-раб

Ні, їй мало самого хліба й слів, їй треба волі, інакше буде нидіти, не жити.

За те ж я маю жаль до вас великий, що ви мені замість того життя, обітованого у вічнім царстві божім, даєте страву, одіж та слова.

Єпископ

Не всі слова однакові, мій брате, слова господні більш рятують душу, ніж людські всі діла.

Неофіт-раб

Які ж слова? «Терпливість і покора» тільки й чув я від вас сьогодні. Та невже вони рятують