BooksUkraine.com » Інше » Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу 📚 - Українською

Читати книгу - "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу"

173
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:
за психологічний «ключ» до одержимости Шевченка темою покритки. На цю версію купився навіть такий серйозний дослідник, як П. Зайцев, а тимчасом доля реальної Оксани Коваленко нічим не вибилася з приналежного її станові соціально-звичаєвого нормативу: на той час, коли Шевченко, з'явившись по чотирнадцяти роках у Кирилівку петербурзьким студентом, справді міг розпитувати у брата, «чи жива ще / Ота Оксаночка», О. Коваленко, по чоловікові Сорока, благополучно собі заміжня молодиця, мешкала в сусідній Пединівці, ростила вже двох донечок і в голові не покладала, як її буде безневинно «острижено» перед історією, — чудовий взірець того, як Шевченко «авторизує» власне життя за відомою геґелівською засадою: «якщо факт не годиться з теорією, то тим гірше для факту».

139

Див.: Франко І. Переднє слово: До видання «Перебенді» Т. Г. Шевченка, Львів, 1889 // Франко І. Я. Зібр. тв.: У 50 т. — Т. 27. — С. 285—307; Плющ Л. Я-Ти — слово Т. Шевченка // Сучасність. — 1984. — Ч. 3. — С. 30—55. Обидва дослідники взяли на себе труд «відреставрувати» ті, з різною мірою неявности закодовані автором тексти, які «співаються», у першому випадку, Перебендею, у другому — вахтовим матросом і дівчиною-селянкою у вірші «Ну що б, здавалося, слова…». Внаслідок такого «коментативного» аналізу обидва твори явили «другий план», тоді як «перший», приступний поверховому зчитуванню, зсунувся, як сказав би Р. Барт, з функції знакової — на означувальну.

140

Барт Р. Из книги «Мифологии» // Барт Р. Избр. работы. — С. 73.

141

Лосев А. Ф. Диалектика мифа // Философия. Мифология. Культура. — С. 134.

142

Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли і соціалізм // Вибране. — С. 377.

143

Шевельов Ю. Слово впроводу до Леоніда Плюща як шевченкознавця // Плющ Л. Екзод Тараса Шевченка. — С. 7. Далі вчений додає: «…Невеликий експеримент допоміг би побачити, що такий і міг бути намір самого поета. Бо що могло б бути легшого, як замість слів на світі, в тому ж самому ритмічному ході вжити слова другої, що дало б рядок: „Нема другої України“, — але рядок не Шевченків!»

144

Лист до В. Г. Шевченка від 22, 25 серпня 1860 р. // Повне зібр. тв.: У 6 т. — Т. 9. — С. 264—265.

145

Зрештою, можна не сумніватися, що навіть якби Шевченко не залишився з ранніх літ сиротою, у цей устрій він однаково навряд чи інтеґрувався б, — Ф. Лебединцев наводить у своїх спогадах розповіді про поетове дитинство сестри Катерини — дружині місцевого священика, з характерним резюме оповідачки: «Ніхто й не сподівався з його чоловіка» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — С. 44). Цей тип «чудних» дітей, обдарованих цілком незапотребованими в селянському соціумі здібностями й за психологічним складом кепсько пристосованих до монотонної фізичної праці, а відтак, у системі притаманних тому соціуму вартостей, «ні на що не здалих», «ледащих», — тип Франкового «малого Мирона», — є надто добре знаний не тільки з української літератури, щоб спеціально його тут аналізувати. Для нас важливо, що «ненормальність» Шевченкового дитинства детермінувалася не лише соціально, а може, перш за все психологічно, і сліди цієї травми таки дуже знати на всьому протязі його творчости (пор. приховану ремінісценцію цих дитячих ураз у вірші «Ну що б, здавалося, слова…», де наведена цитата з народної пісні, що викликала в героя сльози, за Фройдом мовлячи, «заступає» собою іншу, далеко травматичнішу, — «Люди кажуть і говорять: сирота ледащо», — із згаданим уже на схилі віку, у автобіографії для «Народного чтения», саркастичним епізодом про «Апеллеса» з Тарасівки, котрий «объявил мне, к моєму крайнему огорчению, что во мне нет способности ни к чему, ни даже к шевству или к бондарству» [Повн. зібр. тв.: У 6 т. — T. 5. — С. 256] — такі травми, дійсно, не затираються!). У певному сенсі конструювання в міфі ідилічної «України» — з вишневим садком і сім'єю при вечері — було компенсаторним «привласненням» собі насправді чужого, ворожого й відторгаючого малого «приблуду» світу, до якого йому так і не вдалося належати.

146

Див.: Грабович Г. Шевченко як міфотворець. — С. 163—164.

147

Порівняймо викарбувану Шевченком поетичну формулу національної спільноти як понадчасової і понадпросторової з пізнішою логіко-дискурсивною її «розгорткою» в філософії М. Бубера: «Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв'язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення й розвиток, свою долю й призначення, робить її предметом своєї свідомости, мотивуванням своєї волі» (Бубер М. Народ и его земля // Избр. произведения. — С. 259).

148

Грабович Г. Шевченко як міфотворець. — С. 67. Варто співставити це твердження хоч би з паризькими рефлексіями над образом батьківщини іншого «еміґранта» — Генрі Міллера, щоб без труда розпізнати той самий психологічний комплекс: «Ліпше зберігати Америку… чимось на кшталт поштівки, на яку позираєш у мить слабкости. Можеш собі уявляти, ніби вона завжди чекає на тебе десь там, незмінна, незіпсута, великий патріотичний обшир з коровами, вівцями й добросердими мужчинами, готовими валувати все, що трапиться на очі, — чоловіка, жінку чи тварину (NB: така гіперсексуальність проміскуїтетного типу в істоті нічим не різниться від „природної“ дитячої сексуальности / асексуальности — в обох випадках маємо світ до гріхопадіння, світ, у якому ще не спожито забороненого овоча. — О. З.). Її не існує, Америки. Це просто ім'я, яким наділяємо абстрактну ідею…» (Miller Henry. Tropic of Cancer / Introd. by K. Shapiro. — New York: Grove Press, Inc., 1961. — P. 208. Курсив наш. — О. З.).

149

Скоропадский П. Мое детство на Украине // Скоропадський П. П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 / Гол. ред. Я. Пеленський. — К. — Філадельфія, 1995. — С. 387.

150

Було б принаймні легковажно вважати, у дусі Драгоманова, буцімто Шевченкова кваліфікація історика обмежувалася його настільним псевдо-Кониським: навіть у посмертному описі його особистої бібліотеки — бібліотеки вочевидь «підручної» і безсистемної, як звичайно в людини без сталого пристановища, та ще й призбираної щойно в останні, післязасланчі роки, — майже кожну третю позицію (близько сорока томів) займають історичні та історіографічні джерела всіма трьома мовами, якими Шевченко володів вільно, — українською, російською та польською (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814—1861. — С. 366—370); цікаво, що й французьку, за свідченнями сучасників, Шевченко взявся був замолоду вивчати, спонукуваний нестак потребою почуватися вільніше в аристократичних салонах, як бажанням простудіювати французький переклад шеститомової «Історії розпаду й занепаду Римської імперії» Е. Ґіббона, котрий був у бібліотеці Брюллова (див. про це: Филипович П. Європейські письменники в Шевченковій лектурі); словом,

1 ... 40 41 42 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу"