BooksUkraine.com » Фантастика » В країні дрімучих трав 📚 - Українською

Читати книгу - "В країні дрімучих трав"

140
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "В країні дрімучих трав" автора Володимир Григорович Брагін. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 86
Перейти на сторінку:
ящір!

Тримаючись у воді й чіпляючись за край плоту, я намагався вилізти на нього, але мене віднесло вбік. Моє суденце пливло далі й далі разом із мішком, в якому був мій щоденник. Вибиваючись з останніх сил, я поплив за ним.

Вдалині, на закруті річки, стриміли з води якісь дерева. Вони трохи затримали пліт. Я встиг доплисти, виліз на нього. Мішок із щоденником був на місці. Роздивився: ні острова, ні ящера, ні павука — власника плоту, не було видно.

Течія знову підхопила мій пліт, і я поплив.

Я почав думати: “Ось мені здається, ніби глибина води під плотом вимірюється верстами, а насправді я пливу лише струмком”. Треба все ставити на свої місця: не треба думати на жабу, що то антракозавр. І не птахи з блискучими прозорими крилами літали над моїм плотом, а бабки, звичайнісінькі бабки. А дивні істоти з масками — личинки бабок.

А жахливий ящір із зубчастим гребенем, який переслідував мій пліт, — лише тритон. Живиться він пуголовками, черв’яками, жаб’ячою ікрою. Дихає атмосферним повітрям — зовсім як жаба. Висунеться з води, випустить кілька бульбашок відпрацьованого повітря, поновить запас повітря в легенях і піде під воду.

Аркуш 17

Легкі брижі пройшли по гладіні річки. Дужче захиталися дерева, повз які плив пліт. Колір води став свинцевим, похмурим. Віддзеркалення дерев зникло, наче потонуло у воді/ Вітер з шумом і свистом линув наді мною. Трави на березі лиховісно гули. Їхнє гудіння уривалося, щоб початися з новою силою. Вітер уже бавився моїм плотом, наче тріскою. Я вже не міг ним правувати. Аби лише втримати мішок з рукописом. Ще раз я обмотав мішок мотузками і міцніше прив’язав його до плоту.

Навіщо, навіщо я ступив на цей пліт, довірив свій неоціненний вантаж — щоденник примхам водної стихії!

Запізнілі жалі, які ви гіркі!

Уже не літають наді мною птахи з блискучими й прозорими крилами. Уже сховалися в глибинах вод, зникли, щезли небезпечні супутники мого плоту.

Лише вітер не залишав мене, свистів у вухах і гнав мій пліт уперед. Куди? Просто до берега. Та, леле, не до того берега, до якого я поривався!

Вітер крутить пліт, шумить, гуде.

Про далекі пароплави, що перегукуються в негоду один з одним, — про них згадав я тієї хвилини.

Щоб пліт не вдарився об берег, я виставив свою жердину. Та вітер, мабуть, стежив за кожним моїм рухом. Він налітав то з одного боку, то з другого, і даремні були всі мої намагання. Слідом за мною вітер гнав великі зелені поля. Вони хитались, оточували з усіх боків. І ось мій пліт застряв у цих полях і поплив з ними. Пліт загубився в неозорому зеленому плавучому морі.

Десь далеко-далеко звідси в Атлантичному океані, є Саргасове море. Там найстрашніші для мореплавця не вітер і не течії, а водорості. Вони заповнили величезний водний басейн. Зелене море в океані. Море без берегів. У цьому морі застрягли каравели Колумба, і “Наутілус” капітана Немо ледве прорвався крізь товщу водоростей.

Затиснутий, загнаний вітром, загублений в зеленому рухливому полі, я згадав Саргасове море і з тугою дивився в далечінь.

Як вибратися з цього неозорого зеленого полону?

Вітер з новою силою засвистів у вухах. Я підвів очі: якесь чорне ганчір’я затуляло небо. Мій пліт хитнувся. Хитнулась і темрява, що оточувала мене. Гостре світло раптом прорвалося крізь хмари і освітило все довкола, і тієї миті зелені поля стали ще зеленіші.

Рятувати вантаж! Встиг розв’язати вузол, якого я сам міцно затягнув, прив’язуючи мішок з рукописом до плоту. Хитавиця посилювалася, пліт ставав майже вертикально, і я ледве встиг схопити кінець мотузки, якою був обв’язаний мішок. Крізь виття вітру я почув хрипке клекотіння. Десь зовсім близько майнула блискуча мокра відкрита паща-коробка. Промайнула жовта обмілина… Острів? Коса? Пліт піднявся — наді мною піднялися зелені поля. Хитнулося небо…

Аркуш 18

Корабельна аварія!

Мабуть, історія корабельних аварій:

часів, коли фінікійці на своїх триремах, суднах з трьома грядами весел і чотирикутними вітрилами, які піднімали лише при ходовому вітрі, допливали до берегів Родезії, в далекій Африці;

часів, коли відважні мореплавці норманни залишали Скандінавію і, визначаючи шлях по зірках, допливали на гостроносих човнах до берегів Гренландії і Ісландії, до берегів того материка, який через п’ять століть було названо Америкою;

часів, коли каравели — високобортні трищоглові вітрильники-в далекому океані безпорадно стояли з пониклими під час штилю вітрилами на одному місці, а мореплавці з тугою дивилися у небо: чи скоро налетить вітер, надме вітрила і примчить каравели до тієї країни, де золоті злитки і коштовне каміння валяються на землі, мов опале листя в осінню пору…

— мабуть, історія корабельних аварій всіх часів знає чимало випадків, коли разом з кораблем тонув увесь екіпаж, і лишалася жива тільки одна людина. Але ніколи ця уціліла після корабельної аварії людина сама до пуття не знала, як і чому вона одна лишилася жива, не загинула. Знала про це тільки морська вода, яка винесла на берег одну, лише одну людину. Та, залишаючи, покидаючи її на березі, морська хвиля квапливо бігла назад у море. Легенький плюскіт, тихе рокотання, жалібний стогін…

Ось і я не знаю, не вмію розповісти, як сталося, що я не потонув. Лежу на березі. І теплий шовковий вітрець обвіває обличчя, заспокоює мене. Наді мною спокійна блакить неба. Я підводжу голову, дивлюсь на річку. Широка — протилежний берег ледь видно. Яка тиха, спокійна, повільна! Чи не по цій тихій воді вітер ганяв мій пліт в різні боки, притиснув до берега, оточив полем водоростей? Чи в цій річці під час бурі перекинувся мій пліт? І почуття жалощів до самого себе, таке небезпечне в кожній людині, почуття жалощів, змішане з насмішкою над собою, пойняло й переповнило мене: яка ще там корабельна аварія Саргасове море, поля водоростей!.. Адже це погойдується на воді найзвичайнісінька зелена, дуже зелена болотяна ряска. Я мало був не потонув у… болотечку, в повільному струмочку, в зеленій рясці!.

Світла думка розвіяла гіркі роздуми. Можливо, мішок із рукописом не поплив, а застряв у рясці? Я знайду, неодмінно знайду свій щоденник. І хай мешкають у цій Великій Повільній річці динозаври. І хай антракозаври заглушають своїм криком виття й свистіння бурі. Та все-таки я знаю: Велика Повільна річка — це лише струмок з ряскою, де мешкають звичайні тритони і найзвичайнісінькі жаби.

І свій щоденник я знайду! Він

1 ... 40 41 42 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В країні дрімучих трав», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В країні дрімучих трав"