Читати книгу - "Селище на озері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хвилі одна за одною набігали на берег, з сердитим шипінням кидали на граніт клапті білої піни. Уомі ніколи не бачив таких великих хвиль. На Рибному озері навіть при найсильнішому вітрі такого не було.
Ойху поставив Уомі так, що місяць опинився праворуч і трохи позаду від нього.
— Дивися! Краще дивися!
Він тицьнув пальцем униз на гладеньку поверхню граніту, і тільки зараз Уомі помітив те, на що досі не звертав уваги.
Відполірована скеля була вкрита якимись дивними рельєфними візерунками. Густа тінь від місячного сяйва створювала різкі контури з одного боку, тоді як протилежний бік майже губився на освітленому червонуватому тлі.
Можна було розрізнити контури якихось довгошиїх птахів.
Майже в себе під ногами Уомі помітив відбитки велетенських ступнів, що тяглися від того місця, де на самому краю берега, залитого згасаючими хвилями, стояв Ойху.
— Отут Він виходить з води,— сказав Ойху.
Чаклун повів Уомі по кам'яних слідах. За кілька кроків вони зупинилися перед велетенською постаттю, видовбаною в скелі. Вона нагадувала голу людину, що стоїть на одній нозі, причому ступня її збігалася з останнім, найбільшим слідом.
— Він тут,— сказав чаклун.— Стоїть. Це його тінь.
Уомі з острахом придивлявся до дивної постаті. Вона була значно вища за людину.
— Заплющ очі! — наказав Ойху.
Уомі послухався й одразу ж відчув, як легкий повів дихнув йому в обличчя, ворухнув пасма волосся на голові. Від постаті, поряд з якою стояв чаклун, долинув протяжний свистячий звук.
Уомі здригнувся й розплющив очі. Чаклун стояв, піднявши над головою бубон.
Ойху спитав пошепки:
— Чув?
— Чув,— прошепотів Уомі.
Чаклун велів огледітися довкола. Тепер Уомі виразно бачив вирізьблені в граніті зображення. Ступаючи слідом за Ойху, він з тривожною цікавістю розглядав їх. Найбільше тут було птахів з лебединими шиями.
— Куррумба,— мовив Ойху.— Лебеді. Тут вони сідають навесні.
Тримаючи Уомі за руку, Ойху провів його через увесь майданчик. Потім вони знову повернулися до зображення духа, що стоїть на одній нозі, від якого починали обхід.
Чаклун поставив свого супутника поряд з тим духом і знову велів заплющитись. Уомі заплющив очі, й одразу ж йому в обличчя війнуло холодом. Чаклун, бурмочучи собі під носа незрозумілі слова, почав ходити навкруги. Час від часу чути було якесь дивне дзижчання, і легкий повів торкався обличчя Уомі.
Чаклунське бубоніння лунало дедалі голосніше. Часом воно уривалося, а натомість чулося дивне дзижчання, і віяло холодом. Уомі завважив, що дуло кожного разу звідти, де в цей час був Ойху. Нарешті він не витримав і трошечки розплющив повіки. Крізь напівспущені вії він помітив, що оте дзижчання робить сам Ойху, крутячи зігнутим пальцем по туго натягнутій шкірі бубна. Подзижчавши, чаклун махав бубном, і Уомі відчував отой прохолодний подих, досі такий загадковий для нього.
Уомі трохи заспокоївся.
А тим часом чаклун кружляв усе швидше та швидше. Тепер він не лише дзижчав, а й постукував у бубон, якось приглушено стогнав і бурмотів. З того бубоніння не можна було розібрати жодного слова.
Поступово танок перетворився на якесь несамовите біснування: Ойху кричав, корчився, дико поводив очима, вимахував бубном. Несподівано підбігши до води, він кинув бубон через голову. Підстрибуючи, бубон покотився по камінню і впав біля якоїсь постаті. Чаклун закричав не своїм голосом і впав навзнак.
Уомі підбіг і з жахом глянув на чаклуна. Якийсь час Ойху лежав наче мертвий, з бездумним, засклілим поглядом. Потім ворухнувся, звівся на лікті і сів, глибоко зітхнув, набираючи повні груди повітря.
Нарешті Ойху підвівся і витер долонями упріле обличчя.
— Дай руку,— сказав.
Вони рушили разом. Бубон знайшли біля зображення чоловіка, що здоганяє жінку.
Ойху тричі обійшов довкола бубна й підняв його з надзвичайною урочистістю.
— Дивись,— мовив він, показуючи на вирізьблені в граніті постаті. — Це тінь Уомі впіймала свою наречену. Завтра Уомі матиме дівчину, яка йому снилася.— Він суворо поглянув на Уомі, що зашарівся, як маків цвіт.— Сонце підніметься на небесну гору. В полудень Уомі прийде до оцих сосон. Сам прийде, без людей. Тут ждатиме хлопчик. Він покаже Уомі шлях.
Чаклун лукаво зиркнув на Уомі і раптом звичайнісіньким тоном сказав:
— Ну, давай ножа! Ойху добре поворожив:
Уомі засунув руку за пазуху і вже намацав руків’я кинджала, та в цю мить знову помітив такий хитрий, такий пожадливий погляд чаклуна, що мимоволі зупинився. Він повільно витяг ніж, лезо якого блиснуло проти місяця, і поглянув на Ойху.
— Уомі віддасть ножа,— промовив він,— як тільки одержить наречену.
КУНЬЯЦієї ночі в Гундиному курені спала тільки Ная.
Гунда ворочалася з боку на бік і час від часу тяжко зітхала. Вона лежала в курені, але серце її було там, куди пішов Уомі.
Кунья сиділа на оберемку м'якої трави. Очі її були розплющені, і в них не було й натяку на сон.
Над ранок Гунду зморив-таки важкий сон.
Щойно над озером блиснув перший досвітній промінь, Кунья нечутно підвелася й вийшла з куреня.
Вологе ранкове повітря війнуло на дівчину. Трава зросила босі ноги.
Кунья повільно наблизилася до річки. Човни мирно дрімали на жовтому піщаному березі. Чи є вже між ними той, на якому вчора поїхав Уомі? Вона добре його знала. То новий Карасів човен. Ні, не видно його на березі.
Кунья пройшла повз курені, в яких спали люди з Селища-на-Палях. Ніхто ще не прокинувся.
А оце курінь менших Сойонів. Якщо вони
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище на озері», після закриття браузера.