Читати книгу - "Спомини"

математики та фізики для гімназій (головно переклади з польської та німецької мов), статті з фізики та природознавства. ">[168], відомий математик, але також старорусин. Як заходили якісь неправильності або інші вибрики, то він приходив на математику, питав і давав “двійки”. Так раз чимсь провинилась наша п’ята “Б”, і він прийшов на математику на “погром”. Викликав кількох і всі дістали “двійку”. Тоді викликав він мене. Пригадую собі, що це була задача між двома величинами — шукати спільну математичну і геометричну величину. Я це пояснив. <Він був вдоволений>.[169] Опісля на таблиці треба було шукати між двома лініями спільної міри. Я послуговувався то лінією, то цирклем, а коли величина ставала щораз то менша, і вже циркель і лінія не були відповідні, то зачав міряти чиколотками пальців. Це викликало сміх, але директорові це подобалося, і він був вдоволений. І відтоді я мав в нього добру опінію. Задзвонив дзвінок, і година математики, а враз з тим і “погром”, скінчилися добре. Поза тим директор був чемний, кожному, навіть учневі з першої-другої кляси, завжди відклонювався, був прилично вбраний і культурний. Його сини були фаворитовані і відзначаючі учні. Гімназистів з вишиваною сорочкою і гарасівкою[170] він сварив, кажучи: “Ти, українська жабо”.

Різниця між нижчими а вищими клясами вже була дуже велика, а на університеті вона зовсім затиралася. В шостій клясі з нових професорів прийшов Тимощук до німецької мови, Матвіяс до математики і фізики, Петрикевич до української мови. Здається, що тоді о. Бородайкевич перейшов до реальної школи. Там було мало українців, роботи небагато, а платня добра. <До нашої гімназії прийшов тоді>[171] отець-доктор М. Конрад[172], римський доктор з учительської жіночої школи. Він був українцем, любив диспутувати. Це <учні любили>[173], і він мав великий вплив на них. Він займався учнями, їхніми поступами в науці, цікавився всякими нуртуючими течіями.

У шостій клясі я вже був відзначаючим. Перший відзначаючий був Іван Бабій, знаменитий клясичний філолог[174]. Він прийшов з іншого відділу і був в минулих роках вже відзначаючим. На стації мешкав я з Родіоном, моїм тіточним братом. Знаю, що я мав тоді бажання здобути найвищу і найширшу освіту. Від п’ятої кляси ходив я на французьку мову, якої вчив учитель реальної школи. Польської мови вчив Стопка, татшанський ґураль і літературознавець. До нас, українців, відносився він прихильно. Від нього, Петрикевича, Тимощука, Савицького, Балея — можна було вже дечого навчитися. Греки вчив Сатурський і завдавав багато з Гомера, по кількадесять стихів. Деяких клясичних мов вчив Іларіон Брикович, віруючий і дуже добрий філолог.

Учителем німецької мови був Євген Мандичевський[175], неприступний. Він писав якісь оповідання, але не зробив кар’єри. Опісля став візитатором в народніх школах і мав спольщитися. Завжди дуже гарно убраний і […][176] спритний. Отець д-р Конрад ввесь час дуже прихильно ставився до мене, і за це я йому вдячний дуже. В переходових роках я віри не стратив. Ніколи я сповіди не опускав, хоч цікавили мене всі струї і тодішні ліберальні течії.

У