Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

Я не чула, що говорив Рассел, але плач Ніко стих. Його обличчя було схвильоване і мокре: здавалось, він був щасливий лише від того, що його взяли на руки.

Керолайн, одинадцятирічна кузина Гелен, утекла з дому і залишилася на якийсь час. Вона жила в Хейт, але там пройшов поліцейський розгін: вона прихопила з собою стьобаний гаманець і поношену лисячу шубу, яку пестила з настороженістю, неначе не хотіла, щоб хто-небудь бачив, як сильно вона любила її.

Ранчо було не так далеко від Сан-Франциско, але ми їздили туди нечасто. Я їздила лише один раз із Сюзен, щоб забрати з півкіло трави в будинку, який вона жартома називала російським посольством. Думаю, це був старий притон сатаністів, якихось друзів Ґая. Вхідні двері були пофарбовані в чорний, як смола, колір, — вона помітила мої вагання і взяла мене під руку.

— Лиховісно, еге ж? — сказала вона. — Мені спершу теж так здавалося.

Коли вона притягла мене до себе ближче, я відчула, як рухаються її стегна. Такі моменти люб’язності завжди дуже вражали мене.

Після того ми з нею пішли до «Хіпі Хілл». Мрячило, було сіро і порожньо, лише де-не-де траплялися мляві наркомани. Я увесь час намагалася витіснити погане передчуття, але його не було — я відчула полегшення, коли Сюзен засміялася, теж перериваючи надмірні зусилля в пошуках змісту.

— Святий Ісусе, — сказала вона, — це місце — похмура діра.

Ми опинилися в парку, туман скапував з листя евкаліпта.

Я проводила майже увесь день на ранчо, окрім коротких візитів додому, щоб змінити одяг чи залишити на кухонному столі записку для мами. Записки я завжди підписувала: «Твоя люба донечка». Щоб згладити стривоженість, спричинену моєю відсутністю.

Я знала, що почала виглядати інакше, тижні, проведені на ранчо, змінили мене, оповивши брудом. Моє волосся, вигоріле на сонці і посічене на кінчиках, зберігало легкий запах диму, навіть після того, як я мила його шампунем. Більша частина мого одягу перейшла у володіння ранчо і змінилася настільки, що я навіть не завжди могла його розпізнати: Гелен ходила і клеїла дурника в моїй колись вишуканій сорочці з нагрудником, тепер порваній і поплямленій персиковим соком. Я, подібно до Сюзен, носила неохайний, зшитий з узятих із загальної купи клаптиків одяг, безладність якого повідомляла про ворожість до більшого світу. Якось я пішла зі Сюзен у «Хоум Маркет». Вона була одягнена в бікіні-топ і шорти з обрізаних джинсів. Ми спостерігали, як інші покупці пильно дивилися, дедалі більше напружуючись від обурення, їхні косі погляди змінювалися відвертим витріщанням. Ми сміялися, мов ненормальні, безпорадно фиркаючи, неначе в нас був якийсь дикий секрет, а він у нас таки був. Жінка, яка, здавалось, от-от закричить від спантеличеного невдоволення, схопила свою донечку за руку: вона не знала, що її відраза лише робила нас сильнішими.

Я готувалася до можливого побачення з матір’ю, добросовісно відмиваючись: приймала гарячий душ, аж доки моя шкіра вкривалася червоними плямами, а волосся ставало гладким від кондиціонера. Я одягала просту футболку і білі бавовняні шорти, які носила, коли була молодша, намагаючись здаватися чистою і не дуже сексуальною, щоб не хвилювати матір. Проте, можливо, мені не варто було так сильно перейматись — вона не приглядалася настільки, щоб виправдати старання. Якщо ми й обідали разом, то зазвичай мовчки, вона ще могла перебирати їжею, неначе вередлива дитина. Придумувати різні підстави, щоб поговорити про Френка, пусті метеорологічні прогнози з її власного життя. Я могла бути будь-ким. Одного вечора я дозволила собі не переодягнутися і з’явилася за столом, одягнена в прозорий топ, який зав’язувався на шиї і не прикривав живота. Вона нічого не сказала, засмучено встромляючи ложку в рис, аж доки, здавалось, раптом не згадала про мою присутність. Скоса глянула на мене.

— Ти така худа, — зауважила вона, а тоді стиснула моє зап’ястя і з турботою оглянувши, відпустила. Я знизала плечима, і вона більше не поверталася до цієї теми.

Коли я нарешті зустрілась з Мітчем Льюїсом особисто, то він видався мені огряднішим, ніж я уявляла, якою може бути знаменитість. Розпухлим і гладким. Його обличчя вкривали бакенбарди, волосся перисте і золотаве. Він привіз дівчатам ящик пива Root beer і шість сіток апельсинів. Засохле шоколадне печиво з горішками і німецькою шоколадною глазур’ю в окремих гофрованих чашечках, схожих на капелюхи пілігримів. Цукерки з нугою в яскраво-рожевих жерстяних коробочках. Це нагадувало відходи подарункових кошиків. Блок сигарет.

— Він знає, що мені такі подобаються, — мовила Сюзен, притискаючи сигарети до грудей. — Він запам’ятав.

Вони всі говорили про Мітча з таким почуттям власності, неначе він був швидше витвором їхньої уяви, ніж живою особистістю. Вони чепурились і готувались до візиту Мітча з дівочим завзяттям.

— З його джакузі видно океан, — розповідала мені Сюзен. — Прожектори Мітча підняті так, що коли він їх вмикає, то вся поверхня води виграє відблисками.

— У нього неймовірно великий член, — додала Донна. — І неначе пурпурний.

Донна помила під пахвами над раковиною, і Сюзен закотила очі.

— Обмивання повії, — пробубніла вона, проте і сама переодяглась у сукню. Навіть Рассел змочив волосся і пригладив назад, надаючи йому вишуканого, елегантного вигляду.

Рассел відрекомендував мене Мітчу, тримаючи руку на моїй спині, сказавши:

— Наша маленька актриса.

Мітч оглянув мене допитливо, самовдоволено посміхаючись. Чоловікам так легко вдавалося таке миттєве оцінювання. І як, здавалось, вони хотіли, щоб ми були за одно зі своєю самокритикою.

— Я Мітч, — сказав він. Начебто я ще не зрозуміла. Його шкіра мала свіжий і безпористий вигляд, як у багатих ненажер.

— Обійми Мітча, — сказав Рассел, підштовхнувши мене ліктем. — Мітч хоче, щоб його обняли, як і ми всі. Можна ж дати йому трішки любові.

У погляді Мітча було очікування, він відкривав подарунок, який уже потряс і розпізнав. Зазвичай мене охопила б сором’язливість. Обдумувала б кожен рух свого тіла, щоб не зробити щось не так. Але я вже почувалась інакше. Я була однією з них, і це означало, що я могла усміхнутися Мітчу у відповідь, зробивши крок уперед, дозволити йому притиснутися до мене своїм слабим тілом.

Друга половина дня тягнулась довго: Мітч і Рассел по черзі грали на гітарі. Гелен, одягнена в бікіні-топ, сиділа в Мітча на колінах. Вона увесь час хихикала і занурювалася головою із заплетеними кісками йому в шию. Мітч був набагато кращий музикант, ніж Рассел, але я намагалася не звертати уваги. Я була