BooksUkraine.com » Детективи » Це не моя справа 📚 - Українською

Читати книгу - "Це не моя справа"

216
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Це не моя справа" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 63
Перейти на сторінку:
і запалюючи її. — Ну що ж, урок був невдалий. Але мій урок ти запам’ятаєш. Я маю намір розквасити твою пику, та перш ніж зроблю це, ти мусиш відповісти мені на кілька запитань. То хто була та дівчина, з якою ти щойно говорив?

— Ти її не знаєш, — відповів він, повільно сідаючи на підлозі. — Якщо не заберешся звідси негайно, Гармасе, то я розправлюся з тобою. Боже ж мій, що я з тобою зроблю!

Я копнув його в жирні груди, від чого він упав навзнак.

— Казав тобі, що такі щури, як ти, шеляга не варті, хіба ні? — промовив я, струшуючи попіл на нього. — Ти поняття не маєш, що означає бути крутим. Розправишся зі мною? — я розсміявся. — Ні з ким ти не зможеш розправитися доти, доки я не покінчу з тобою.

Бредлі лежав, тримаючись за груди — обличчя пурпурове від люті та болю.

— Ну ж бо, кажи, хто була та дама! Говори, інакше я виб’ю з тебе всю душу.

— Це була Сельма Джейкобі, — видушив він. — А тепер забирайся звідси!

Я заперечно хитнув головою.

— Ні, це була не вона, — сказав, легенько копнувши його. — Це ж була Нетта, чи не так?

Його обличчя обм’якло і стало неначе восковим.

— Це божевілля! — прошепотів він, роблячи спробу підвестися. — Нетта мертва!

— Ти сам себе видав, — сказав я, знімаючи піджак і засукуючи рукави сорочки. — Вставай-но, Бредлі! Ти ще можеш зробити те, що не доробили троє втомлених бандитів.

Він лежав нерухомо, мов труп, і нажахано дивився на мене.

— Облиш, — сказав. — Ти не смієш чіпати мене, Гармасе. Я стара людина, у мене хворе серце.

Я розреготався.

— Ти хочеш сказати, що в тебе буде хворе серце, — промовив я і з розмаху копнув його ногою в жирні ребра. — Вставай-но, негіднику!

Я таки змусив його звестися на ноги, а тоді замахнувся і поцілив йому в око, від чого Бредлі знову полетів на підлогу. Падаючи та намагаючись втриматися на ногах, він ухопився за книжкову шафу. Шафа захиталась і з гуркотом упала, книжки розлетілися навсібіч. Я підібрав найважчу книгу і жбурнув у Бредлі. Вона поцілила йому в груди, і він знову гепнувся, цього разу перевернувши стілець. Я жбурляв у нього книжками доти, поки він не сховався за диваном, а тоді рушив на нього, відбив його кволий удар правою, влучив у друге око, притримав його, щоб він не впав, і поцілив у зуби, обдерши при цьому собі шкіру на кісточках пальців. Почув, як зуби його хруснули. Хитаючись, він побрів геть, випльовуючи кров. На губах його виступила піна, очі закотилися. Він зробив відчайдушну спробу дотягтися до телефона. Я дав йому можливість торкнутися слухавки, а тоді зробив йому підніжку, і він знову жахнув на підлогу. Падаючи, наніс мені ковзний удар, але в ньому не було сили — та й чого можна було очікувати від такого жирного боягуза, котрий з самого ранку жлукче віскі.

Я вирвав телефонний шнур із гнізда і дубасив його слухавкою по голові, доки та не розсипалася у мене в руках.

Я випростався, роззираючись, що б іще мені розтрощити. Не зміг вимислити нічого кращого, ніж зірвати зі стіни портрет немолодої дами у святковому вбранні і надіти його на голову Бредлі, котрий саме почав приходити до тями.

Схопив торшер і влупив Бредлі ще й ним.

Тепер той лежав на спині, важко дихаючи та сопучи, й обличчя його було не набагато привабливіше за моє.

З надією я чекав, поки він зведеться на ноги, але він продовжував лежати. Я саме роздумував, закінчити на цьому чи ще трохи попрацювати з його пикою, коли це увійшов Френкі. Справляв він моторошне враження. У правій руці тримав ніж м’ясника, і вигляд у нього був такий, ніби він і справді має намір ним скористатися. Він не кинувся до мене, але підходив неквапно — ніж виставлений вперед, зуби вищирені, очі палають.

— Привіт, Мармадюку[25]! — озвавсь я. — Невже матуся не казала тобі, що бавитися з ножами небезпечно? Ти можеш порізатися!

Він повільно, з гарчанням наближався до мене.

Я вирішив, що нерозважливо дозволити йому наближатися так близько. Намацав позаду себе якусь книжку і жбурнув її в нього. Вона поцілила Френкі в плече, але не зупинила. Той продовжував наближатися, і я чітко усвідомив, що він цілком здатний мене зарізати.

Колами ми пересувалися кімнатою, обережно роблячи кожен крок, аби не перечепитися, при цьому не зводили один з одного очей. Я здогадався, що він заманює мене ближче до Бредлі — аби той зміг ухопити мене за ноги. Якби це сталося, то Френкі мав би немало можливостей посмугувати мені шкіру.

Я зупинився, вичікуючи.

Цей рух на мить спантеличив Френкі: він зупинився також. Я ж зробив крок уперед. Він слабо хитнувся до мене з ножем у руках, не знаючи, відступити йому чи кинутись на мене. І поки він отак вагався, я рушив.

Відчув, як ніж роздер мені рукав сорочки і подряпав біцепс, а тоді нарешті мені вдалося вхопити Френкі за зап’ястя. Коли я викручував йому руку, той примудрився подряпати мені обличчя. Це було дуже боляче, і на якусь мить я оскаженів. Ухопивши його за пояс штанів, жбурнув мерзотника просто на Бредлі, котрий нарешті спробував звестися на ноги.

Поки вони вовтузилися на підлозі, я пожбурив ніж услід за кочергою.

Коли ж я розвернувся, Бредлі й Френкі були вже на ногах.

Тепер, коли Френкі був поруч, Бредлі, здається, трохи осмілів.

— Убий ту свиню! — прошамкав він і підштовхнув Френкі вперед. Я розсміявся, бо просто не міг стриматися: Френкі був крихітний і.без свого ножа не міг би налякати і гнома. Але сміливості йому не бракувало, тож він кинувся на мене, розчепіривши пальці, мов клешні. Однак моєю метою було битися не з Френкі, а з Бредлі. Тому я тримався на відстані, почекав на Френкі і вдарив його якомога лагідніше кулаком у щелепу. Підхопив, обережно вклав на підлогу, підмостивши під голову подушку, і кивнув Бредлі.

— Тобі не слід змушувати таких малюків битися за тебе, — сказав я, наближаючись. — Ну що ж, тепер побачимо, чи готовий ти відповідати на питання. То це була Нетта, чи не так?

Він схопив стілець і запустив ним у мене. Я

1 ... 40 41 42 ... 63
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не моя справа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Це не моя справа"