Читати книгу - "Меллорі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хтось узагалі бачив на власні очі, як Ян стріляв?
— Не знаю. Втім, не думаю, що хтось це бачив. Вони усі від нас поховалися. Усе сталося так швидко. Звісно, вони чули постріли, та я ладен заприсягтися, що жоден з них і носа не насмілився виткнути, щоби поглянути, хто ж то стріляє.
— А все ж таки у поліції вже, певно, довідалися, що ви там були не один. І вони отримають опис Яна. Можливо, вони спіймають його першого. І в нього вони можуть знайти той пістолет.
— Та це не допоможе мені вискочити з цієї халепи, — безнадійно мовив Ренлі.
— Ні, не допоможе. Ми маємо щось зробити. За кілька годин вони організуються та кинуть на пошуки усіх наявних людей. Поліціянти починають діяти направду завзято, коли хтось уколошкає одного з них.
— Але що ж мені в біса робити? Здатися?
— Вам краще піти зі мною, — сказав Коррідон, якусь мить подумавши. — Уже невдовзі вони дізнаються про Риту Аллен, і тоді поліція спустить по моєму сліду всіх своїх нишпорок. Я збираюся до Шотландії. До речі, чи казав я вам, що Меллорі колись придбав собі острів неподалік Данбара? Там у нього був дім. Він може стати для нас доброю схованкою. А можливо, ми знайдемо там й самого Меллорі. Тож саме туди я й збираюся поїхати, і ви поїдете зі мною.
— І ми також поїдемо з вами, — холодним і безживним голосом сказала Жанна з порога, а повз неї до студії прослизнув Ян, погрожуючи Коррідону своїм пістолетом.
Розділ дев'ятий
1
— Ну, то як воно — відчувати мотузку навколо своєї шиї? — запитав Коррідон, випроставши ноги та з глузливою посмішкою поглядаючи на Яна.
— Не ворушіть руками, — Янові очі злостиво зблиснули. — А ти — сядь, — додав він, звертаючись до Ренлі.
Ренлі сів у фотель; і вочевидь був тому радий.
— І, до речі, про шибеників, — провадив далі Коррідон. — Ви, я так собі гадаю, переслідували Ренлі аж до цього дому?
Жанна підійшла до нього ззаду.
— Так, ми його переслідували, — сказала вона. — Не рухайтеся. Я заберу ваш пістолет. Якщо поворухнетесь — Ян стрілятиме.
— Звичайно, забирайте. Я геть не сподівався побачити вас двох, — Коррідон кинув на неї швидкий погляд через плече. — Гадаю, вам відомо, що там, назовні — поліція?
Жанна сягнула рукою до кишені його плаща і витягла звідти автоматичного пістолета, тоді відійшла та стала осторонь.
— Мені відомо про поліцію, — коротко сказала вона. — Не намагайтеся утнути якусь штуку. Ані ви, ані Ренлі.
Вона обійшла довкола Коррідона та опустила автоматичного пістолета до кишені свого тренчкота.
— Тримайся подалі від лінії вогню, — нетерпляче сказав Ян. — Можеш відійти вбік?
— Ніхто не стрілятиме. Тепер ми маємо спільні проблеми, тож нам краще працювати разом.
— Ваші проблеми мене не обходять, — сказав Коррідон. — Я вважаю за ліпше не стріляти в поліціянтів. Тож це вже виключно ваш клопіт. А той пугач надзвичайно скидається на зброю, з якої прикінчили бідолашного Крю. Не можу уявити, ніби на тому пістолеті ще й досі залишилися бодай якісь відбитки моїх пальців. Якщо так подумати — то я вже вискочив із цієї халепи.
Жанна витягнула з кишені свіжу газету, що вийшла щойно ополудні, та кинула її Коррідону на коліна.
— То подумайте ще, — сказала вона з легким гірким посміхом. — Вони знайшли Риту Аллен і тепер шукають вас. У газеті навіть надрукували ваше ім'я. Отже, ви у такій самій халепі, що й ми; ба, навіть у більшій. Адже вас вони знають, а ми їм невідомі.
Коррідон кинув швидкий погляд на першу шпальту газети та зробив кислу міну.
— Водії таксі — то одна з найбільших загроз для злочинців, — сказав він. — Я так і знав, що той хлопака невдовзі все розпатякає. І вони ще називають мене небезпечним. Гай-гай, у когось геть розладналися нерви. — Коррідон кинув газету на підлогу. Його очі стали жорсткими. Він невесело усміхнувся. — Та хіба ж я схожий на небезпечного? — Він запалив цигарку, байдуже поглянув на Жанну, відтак провадив далі: — Мені цікаво, як давно це число газети з'явилося на вулицях. Либонь, не більше години тому?
— Чому вас це цікавить? Вас тут хтось бачив? — різко запитала Жанна.
— Авжеж. Я розмовляв із двома поліціянтами та одним із сусідів. Вони саме шукали Ренлі. Невже ви їх не бачили? Коли ті поліціянти прочитають у свіжих газетах мій опис, вони повернуться сюди, і цього разу їх буде значно більше.
— Який опис? — хрипко запитав Ренлі. — То були перші слова, що він зронив, відколи Жанна увірвалася до кімнати.
Коррідон підняв газету та кинув її Ренлі.
— Ну, ось і маєте. Тепер ви — не єдиний утікач у цій кімнаті. — Він поглянув на Жанну. — Що ж, хай там як, а залишатися тут — не діло. Мусимо забиратися.
Жанна зробила нетерплячий жест.
— Поліція стежить за кожною вулицею у цьому районі. Ми не можемо піти звідси засвітла.
— Якщо ми не підемо звідси зараз, нас упіймають у пастку, неначе щурів.
— Я так і знав, що хтось із вас неодмінно використає це кліше, — сказав Коррідон і засміявся. — Я заперечую проти того, щоби мене називали щуром.
Ренлі нестямно витріщився на нього.
— Ми мусимо піти! Ми не можемо залишатися тут. Вони повернуться.
— Та не хвилюйтеся аж так. Поліціянти і той тип, Голройд, бачили мене тут. Що ж, гаразд, у такому разі ми маємо перейти до Голройдової студії та перечекати там, поки споночіє. Якщо поліція прийде сюди, вони побачать порожній будинок і подумають — сподіваймося, — що я перетнув поліційний кордон і втік. Якщо ж вони захочуть оглянути студію, я певен, що Ян зуміє переконати Голройда ввести їх в оману.
— Хто такий цей Голройд? — запитала Жанна.
— Один із добрих сусідів. Він живе у домі навпроти.
— А де сестра Меллорі?
Якийсь час Коррідон задумливо розглядав Жанну.
— Те, як вам удається стежити за найновішими відомостями, — це щось просто дивовижне. Як ви про неї дізналися?
— Не гайте часу! Де
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меллорі», після закриття браузера.