Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

вона попросила Роло понюхати волосину, яку знайшла на ліжку, він відчув легкий запах троля. Але він також відчув запахи ведмедя та людини. Схоже, йому і самому було важко визначити, який запах переважав. Останнім часом вона також пахла як ведмідь. А її нічний гість був схожий на людину. Уві сні вона його торкалася, штовхала та перекочувалася на його бік. Тому була впевнена, що якби він був жахливим чудовиськом, вона б це помітила.

Пополудні вона вирішила, що збреше сестрі. Взявши до рук маленьку книжечку, написала Йорун: «Скажи Тордіс: так, все гаразд». Дівчина подумала, що ці слова на якийсь час заспокоять сестру. Однак її почало діймати почуття провини. Адже вона збрехала Тордіс. І, можливо, її сестра мала рацію. Тільки тому, що спина незнайомця у темряві видавалася спиною людини, зовсім не означало, що так воно і було. Можливо, ті самі чари, які не давали їй знайти свічки уночі, створювали видимість того, що він людина, коли насправді він був…

— Тролем, — промовила дівчина вголос.

Як тільки ця думка загніздилася у її голові, позбутися її стало годі. Цей палац належав тролям. Кожен, хто виріс на Півночі, знав, що чари у тролів жахливі і тролі можуть гратися людьми немов маріонетками. Після того, що трапилося з Еразмусом та усіма іншими, дівчина не мала щодо цього жодних сумнівів. І як можна бути такою дурною? То, виходить, вона сама лежала поруч із тролівною-королівною? Мабуть, королівна зумисне насилала на неї чари, щоб вона вірила у те, що лежить поруч із молодим хлопцем… Але навіщо? Може, щоб повільно висмоктати з неї душу? Чи щоб викрасти її молодість: перетворити дівчину на стару каргу, щоб самій виглядати як молода панна? Так, у дівчини тепер було ім’я, однак вона все ще була нехрещеною. Чи могло лише ім’я захистити її?

Вона забігла до вбиральні й уважно подивилася на себе в дзеркало, однак не помітила жодної різниці. Ну, так, вона трохи змінилася. Тепер виглядала дещо старшою, але, можливо, причиною цього були її мандри у далекі краї і те, що вона стільки всього бачила. Обличчя видавалося їй круглішим, ніж раніше, але це могло бути через ситну їжу.

— Ні, я так не думаю, — сказала вона вголос.

— Що ти робиш? — Роло увійшов до вбиральні.

— Я лише подумала, що… — дівчина замовкла на півслові. Її підозри, що вона ділить ліжко з тролем, лише засмутили б Роло. Він би намагався її захистити, однак у нього не було жодних шансів. Щоразу опівночі його зморював міцний сон, і Роло не прокидався аж до світанку. Навіть коли він спав у її ліжку, нічний гість підіймав його на руки і переносив до каміна у вітальні. Вона також підозрювала, що це саме нічний гість ховав усі свічки ще до того, як лягти у ліжко, однак робив це так тихо, що важко було будь-що довести.

— Мені здалося, що моє волосся сивіє, — сказала дівчина. — Але зараз я бачу, що то була лише гра світла.

— Ох, це марнославство! — прокоментував Роло.

Під вечір дівчина передумала. Вона більше не могла спати поруч з кимось або чимось, кого не бачила. Усвідомлюючи, що ризикує, підготувалася як слід. Після вечері вона ущерть набила свою потаємну кишеню перлинами, рубінами та мотками золотих ниток; поклала у рюкзак, який дала їй пані Ґрей, словник тролячої мови; випросила у саламандр їжу: хліб, сушене м’ясо, сир і яблука. Як слід подумавши, вона прив’язала клунок з речами Тови зверху свого рюкзака, використавши шовкові шнури. Потім поклала цей дивний пакунок поруч із каміном, біля якого спав Роло, і наказала йому не зводити з нього очей.

— Навіщо?

— Не твоя справа, собако.

Врешті заховала свічку з сірниками під подушкою, почистила зуби і лягла в ліжко. Дівчина хвилювалася, що засне і спатиме аж до ранку, і її нічний гість знову зникне. Однак це було найменшою проблемою: вона лежала в жахливому напруженні, а усе всередині неї кричало: біжи, ховайся, тікай!

Вона знову і знову переконувала себе, що до сьогодні робила це місяцями і ще одна ніч нічого не змінить. Але від самої лише думки про ті ночі їй ставало зле. Досить з неї! Вона подивиться на нього, і тоді, щойно розвидніється, щойно він?.. вона?.. воно?.. піде геть, схопить свій рюкзак і разом з Роло втече додому. Цілком можливо, що вони помруть десь посеред лісу або на засніженій рівнині, однак це буде краще, аніж дозволити тролівні висмоктати із себе життя.

Коли та істота нарешті залізла до ліжка, тіло дівчини напнулося, немов струна скрипки. Матрац прогнувся під вагою нічного гостя, а вона мало не вискочила з ліжка. Щоб цього не зробити, схопилася за край ковдри і зосередилася на глибокому диханні. Це її заспокоїло, і вона змогла вдавати, що спить, аж доки не почула легке сопіння свого супутника. Тоді порахувала до п’ятдесяти, лише щоб переконатися, що він міцно заснув, і крадькома витягла свічку та сірники з-під подушки та злізла з ліжка.

Над ліжком висів шовковий балдахін, закриваючи собою того, хто там спав. Дівчина порахувала до двадцяти, щоб переконатися, що не розбудила його. Її руки так тремтіли, що довелося тричі черкати сірником, перш ніж вдалося запалити свічку. Тоді, захищаючи слабке світло свічки долонями, вона крадькома обійшла ліжко довкола. Нервово кусаючи губи, розгорнула фіранки балдахіна і нахилилася над ліжком, щоб побачити, хто ж спав поруч із нею всі ці місяці.

Чоловік.

Вродливий молодий чоловік. У нього було темне волосся, прямий ніс, довгі вії, гладенькі щоки. Виглядав трохи старшим за неї — мабуть, йому було двадцять або двадцять один. Одягнений був у лляну нічну сорочку, комір якої привідкривав його гладенькі м’язисті груди. Дівчина ще нижче схилилася над ним, щоб побачити, чи не має його лице бодай якогось недоліку або хоча б якоїсь ознаки чудовиська.

Але.

Але коли гніт догорів до того місця, куди Фріда ховала лікарські трави, вони зашипіли, свічка затріскотіла і легенький димок залетів у ніздрі дівчини.

Вона чхнула.

Гарячий віск покотився вздовж свічки і впав на плече сплячого хлопця. Той прокинувся. Побачивши дівчину, він широко розкрив свої фіалкові очі.

— Ні, тільки не це, — видихнув він. Його обличчя скривилося від жаху. — Що ти накоїла?

— Я лише хотіла побачити, хто ти, — затинаючись і відхиляючись назад, сказала вона. — Я думала, можливо…

— Лише один