Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

Я сів і проглянув сторінки. Нової інформації доволі мало. Під іменем і адресою містився короткий опис її кваліфікації та рівня платні. Ще нижче — записи про її стаж у шпиталі. Він розпочався у листопаді 1912 року, невдовзі після того, як вона приїхала до Бенгалії до свого чоловіка.

У жовтні 1915 року її підвищили до начальниці відділення. Після того як 1914 року почалася війна, припускаю, що до шпиталю привозили багато поранених солдатів-індійців, які наступного року проходили тут реабілітацію. Зрозуміло, що Фернандес, яка вже доволі довго прослужила в Барракпурі, ще й враховуючи її попередній досвід роботи в Гоа, природно була гарною кандидатурою на цю посаду.

Наступний запис був дуже лаконічний. Просто написано: Вересень 1917 р.: Переведено до Равалпінді.

Равалпінді — гарнізонне містечко в Пенджабі, за тисячу миль від Бенгалії, близько до північно-західного кордону.

Утім, у листопаді наступного року вона знову керувала своїм старим відділенням у Барракпурі і посаду цю обіймала до своєї смерті, яка сталася менш ніж сорок вісім годин тому.

Наступна сторінка була присвячена щорічному оцінюванню її роботи. Про період 1917-1918 років нічого не було, цього і варто було очікувати, враховуючи, що протягом цього часу вона була у Равалпінді.

Я перекинув папери через стіл Не Здавайся і почекав, доки той прочитає.

— Що скажете? — запитав я, коли він нарешті підняв очі.

— Переважно нічого цікавого,— стенув він плечима.— Але...

— Так?

— Навіщо штатну медсестру переводити з Барракпуру в Равалпінді?

— Війна,— припустив я.— Людей переводять з одного місця на інше по всій країні. Ситуація 1917 року була поганенькою, і багато індійських військ було з Пенджабу. Можливо, там була потреба в додаткових медсестрах, щоб доглядати поранених, які повернулися з фронту?

— Можливо.— Він іще раз знизав плечима.— Але дивно, що її чоловік нічого про це не згадував.

Слушне зауваження. Чоловік перевіз дружину з дітьми в Бенгалію аж із Гоа. І хоча в Індії було прийнятним, щоб чоловік, шукаючи роботу, полишав родину та їхав за сотні миль від рідного дому, для жінки така поведінка була нечуваною. Ймовірність того, що Джордж Фернандес отак просто відпустив свою дружину до Пенджабу на цілий рік, була малою. Можливо, Не Здавайся щось нащупав. Велика частина роботи поліціянта складається з ретельного вивчення документів, і в більшості випадків витрачені зусилля майже нічого не дають. Найчастіше тільки постають нові питання. Але питання — це не так уже й погано. Питання — це ниточки, і якщо потягти за них достатньо міцно та робити це досить довго, можна розплутати всю загадку.

Усе одно посилання на Равалпінді не давало підстав визнати, що моя теорія про любовний роман неправильна. Хоча той факт, що Джордж Фернандес нічого не сказав про річну відсутність своєї дружини, є цікавим. Важливо й те, що це не підтримує і теорію про вбивство, скоєне невсипущими прихильниками Конгресу,— єдине пояснення, яке було б до душі Таггарту й політикам. Для них Рут Фернандес набула більшої важливості після своєї смерті, ніж мала за життя, і, чесно кажучи, якщо вся ця історія не вписувалася в образ, який у них склався, вона й нігтя з мізинця не варта.

Індуси вважають, що доля людини залежить від розташування небесних тіл у мить народження — що їхні долі написані серед зірок. Рут Фернандес, може, і була християнкою, але це не захистило її від долі, вкарбованої в ту хвилину, коли вона народилася. Відтоді над нею тяжіли три речі: вона бідна; вона індійка; вона жінка. В Індії це означає, що таке життя небагато коштує, а якщо і смерть не вписується в якусь ширшу історію, то вона коштує і того менше.

Але її справа осіла в мене на столі, і якщо для жінки все це вже не мало значення, я був не з тих, хто відмовляється від безнадійних, можливо тому, що й сам був таким. Я не відступлюся, доки лишатимуться питання і ниточки, за які можна потягнути; і не в пику батькові Не Здавайся та його упередженням, буцімто нам байдужі звичайні жертви, а тому, що в кінці дня в моїй душі лишалося небагато цінного, що можна було б вважати шляхетним.

— Чи немає новин від сержанта Ламонта щодо правдивості алібі Джорджа Фернандеса? — запитав я.

— Нічого конкретного,— відповів Не Здавайся.— Він залишив повідомлення, що розпитав сусідів. Ті підтвердили, що Фернандес ходив кварталом і питався, чи не бачили його дружини, приблизно о пів на дев’яту вчора вранці. Це підтверджує його розповідь, але не означає, що він не міг вийти раніше і вбити дружину. Ламонт продовжує опитування.

— А що з розтином?

— Тіло перевезли в морг медичного коледжу. Лікар Лемб призначив розтин на завтра.

— Спробуйте переконати його зайнятися тілом сьогодні вранці. Скажіть, що Таггарт вважає цю справу пріоритетною.

У погляді Не Здавайся читався сумнів.

— Що ви сподіваєтесь знайти?

— Не знаю,— зізнався я.— Можливо, Лемб повідомить, що її рани нанесені якимось східним церемоніальним ножем або чимось іще, що пов’яже її з убитим в опійному притоні чоловіком.— Хоча, якщо чесно, навіть гадки не маю, чи таке можливо. Правда в тому, що я і сам не знав, що хочу знайти, але проведення розтину було хоч якимось рухом, а за відсутності напрямку будь-який рух уже є прогресом.— Зрозуміємо це, коли побачимо,— підсумував я.

— Чи не можете ви помилятися щодо зв’язку з тілом, яке знайшли в опійному притоні?

Я пильно глянув йому у вічі.

— Існує тільки один спосіб дізнатися.

— Ми вже обговорювали це, Семе. Повернення означає кінець вашої кар’єри.

Можливо, так воно і є, але це геть не означає, що нам не варто цього робити. Не встиг я відповісти, як увірвався наш кур’єр, Рам Лал, не чоловік, а жердина в блакитній сорочці і дхоті такого ж сірого кольору, як і його волосся. Він стискав у руках папірець і важко дихав, як тер’єр. Не Здавайся докорив йому, що той увійшов, не постукавши, але сенсу в цьому було мало. Старому було за шістдесят, і час, коли можна було навчитись нових трюків, лишився позаду. Як не дивно, були випадки, коли він стукав у двері на вибагливий манер і, хай би як йому кричали, щоб заходив, чекав, доки хтось відчинить двері та впустить його. Жодної