Читати книгу - "Жiнка його мрiї, Олександр Станіславович Ульянов"

драми чужого життя. Вона була причетна до неї однією ногою, а можливо, зовсім нічого не знала. Тож вона розплющила очі й подивилася у вікно. З іншого боку вікна, в задрипаній забігайлівці, де від диму нікуди дітися, а люди спресовані не гірше оселедців у вакуумній банці, помічник і напарник лейтенанта, накидавшись горілки, підійшов до умивальника. Він плюснув собі у морду води. Раз, другий, третій. І тут почув комариний писк. Він повертів головою, так, як належить людині, що чує подібний звук. Коли напарник повернув голову, то зрозумів, що нічого він не чує, потім не бачить, а скло від умивальника налізло на нього. Майже як гандон, налізло на голову, і тут він побачив. Ось що він побачив у запацьореному вікні умивальника, що налізло, як гандон, йому на голову.

Велетенська кімната зі світлими вікнами і важкими портьєрами. Ліжко з точеними ніжками і королівським балдахіном, пилюка на сонці і непомірна розкіш. На білій, з рожевими відливами підлозі розкидано цукерки, одяг з модними лейблами, і з усього – ще ні разу не надіваний. На тому ліжку, проти єдиного не закритого портьєрою вікна, спала гола Лада. За кілька метрів Белла Банс, він ще Костя Шульженко, проганяв по венах п’ять кубів найчистішого герича. З вітерцем. Напарник знав Беллу Банса як музикального продюсера і посередника між баригами та пушерами. А ще Белла Банс служив у них інформатором. Далі зір напарника викинуло на вулицю.

Його, тобто напарника, кидало довгою дорогою, літньою вулицею, а зараз, блядь, половина зими. Його кидало не довго, але неприємно. Нарешті він зупинився на шматку суші, що нагадує піщаний півострів. Напарника затиснуло між кам’яних споруд. Тепер він вирахував місце знаходження: Троєщина. А будинок, який він безпомилково впізнав, належав братам Лапшиним. Їх четверо: Микола – старший, високий, з тупим виразом на обличчі, але хитрими очима; другий Василь, середнього зросту, з довгими руками, м’яким поглядом і вмінням розумно говорити; третій Льоша, круглий і тупий, але то тільки омана; найрозумніший Федя, який трахав усе, що ворушиться, його і посадили за те, що він намагався зґвалтувати дільничного мента під час розборок. Дільничним ментом була баба, що чомусь нагадала Феді улюблену героїню його улюбленого серіалу. Це кришовані ментами бандити. Загалом вони купою нагадували добродушних неандертальців, до міри кмітливих і в міру розумних. Усі брати були кривоносими. Їх так і називали – братани Кривоноси. Потім напарника знову кидонуло.

Це знову був Центр. Хата на Подолі, в кількох метрах від будинку Белли Банса. Це була сім’я потомствених вурок Яковенків. Їх не перелічити. Їх так багато, наче подільських тарганів. Якщо хату Белли Банса можна з чистим серцем назвати барськими апартаментами, то хата Яковенків була взірцем подільської хати кінця двадцятого сторіччя: покручені чайники, алюмінієві миски, розсохлі меблі. Звісно, й відповідні до цього злидні. І додатково – дороговказівник у країну совдепію. Сім’я налічувала до восьми чоловік. Хазяйнувала тут стара, колись принаймні, коли була при пам’яті. Бородавчаста стара, від якої смерділо псами, сциклинням та тютюном. Знову напарника щось повело убік.

Він побачив сім’ю невідомих людей. Напарник намагається упіймати невидимим зором постать, що, зігнувшись, біжить до телефонної будки. І далі він опинився у кімнаті з Ладою. Белла Банс, протираючи очі, йшов до її ліжка. Але тут задзвонив телефон. Довго і пронизливо дзвонив телефон. Белла ліниво повернувся і подався до телефону. Він закурив, почухав груди і руки, а вже потім узяв трубку. Говорив недовго. Потім підійшов до Ладиного ліжка, нагнувся і витягнув сумку. Відкрив і помацав руками гладенькі упаковки героїну. Белла весь час чухався, наче його гризли воші. Але тут у напарника відбувся збій: зараз він сидів на широчезній галявині і нюхав квіти. Квіти різних кольорів, що нагадували троянди. Напарнику звідси не хотілося нікуди вертатися. Сидіти під голубим небом і нюхати, нюхати, нюхати квіти. Потім його шарпонуло так, що квіти піднялися грибком, як від атомного вибуху, і він стоїть біля чорного тунелю, звідки пре лайном і вологою. Напарник упізнав цей тунель: недобудований першим мером прогін метрополітену. А далі ось що…

Лада розплющила очі і подивилася на небо. Чистий травневий день. Вона увімкнула наосліп пульт. З екрана хтось закричав: «Хуба-буба – банановий коктейль. Така смачна! Така прикольна!» Белла Банс сидів на торбі і перераховував упаковки. Белла завмер і сказав Ладі: «Одягнись!» Він був моральним, цей Белла Банс. Він не любив, коли жінки голими вештаються його кімнатою. Патріархальний деспот прокидався вже після перших п’яти кубів. Надоїдливий селюк усідався біля Белли відразу після перших п’яти кубів і канючив цілий день свою жертву, аж доти, доки Белла не заганяв останню восьмикубову дозу. Зараз Белла похмуро дивився на Ладу, яка намагалася влізти в його джинси. Цього він теж не любив, тому що мікроби і таке інше. Напарника шарпонуло, і він побачив ментовку.

Менти заганяли набої, а потім ошпарено кинулися до машин. Лада тим часом спробувала відшукати біде і залишки думок. Вона ніяк не могла пригадати, як вона залишилася тут. Ні, вона знала Беллу Банса давно. На плавучому ресторані вона у нього відсмоктала, але того разу поїхала додому. Потім ще щось було. Тут вона почала чхати. І нарешті зрозуміла: вони, напевне, нюхали, потім пили, потім трахалися. Блядь, майор-то сьогодні на неї чекав поїхати в Пирогове. У них був спільний знайомий, сивокосий вайлух, директор Доля. Лада почала стягувати джинси і сорочку, наспівуючи, і скоро настрій у неї поліпшився. Вона набрала у велетенську, десь так на семеро чоловік, ванну води, повільно, вигойдуючи стегнами, насипала солі, хвої, ще чогось, піни. Вода від того навіть зробилася густою. На цьому її пригода повинна закінчитися, вирішує вона. Зовсім закінчитися. Хай йому… І вона несподівано щасливо розсміялася, а Белла закричав, що вона тупа багата блядь і що треба вмотувати, бо у нього купа справ. Лада не послухала і залізла до ванни. Белла Банс, відкинувшись, тільки борлак бігає від збудження на горлянці, дрочить на шоколадних красунь, і його свідомість далеко від Лади, а десь на красивих і вічно зелених островах.

Чорний язик траси Київ – Харків. Брати Кривоноси їдуть у роздовбаному «мерседесі». Вони задоволені, але нервові. Найменший говорить, що йому хочеться жерти. Блядь, говорять йому, сиди, малий, і не рипайся. У нас купа справ. Зараз або ніколи. Середній починає розповідати:

– Сука, ти розумієш, вона ледь не дала. Я вже її лохматку бачив… Ще трохи – і вона б дала…

– І як ти це вичислив? –