Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

револьверному верстаті знайшли шабер [113] між шестернями – братця, обміркуйте культкерівництво в електричному без мене – та, козацтво, зараз повернуся – на кого думаєте? – ні, це не він – стривай, кого позавчора викинули по розкуркуленню – це той Іуда хотів змолоти револьверний – він сам себе змолов у кашу – нехай хоч зараз вішається – хто перший побачив шабер? – поклич його сюди – стій, це що, як ти ріжеш, чи тобі повилазило – таблиця в тебе є? – про справу з шабером сьогодні вночі о пів до дванадцятої нарада – щоб був директор і громадяни інженери – здоров, Іллін, вітаю тебе з стругальним, ти художник, но про тебе ніхто не знатиме – ніхто не влаштує виставки того, що ти повершив – і тебе не виберуть на академіка – ти помреш у своїй хаті – але ми тебе не забудемо – компресор скінчили збирати? – браття, нам пишуть, ніхто в Союзі не робить таких компресорів – і хоч би який цуцик гавкнув у газеті – дощик? – але мітинґ одкриваю – товариші, наша культбриґада повернулася з села – повстаньте гнані і голодні, пролетарі усіх країн – їздили робочі, культробітники, оркестра, пролетарський поет і так далі – в’їздили в хутори, виїздили з колгоспів – дядьки накидали три підводи ікон – возили бабів автом у зразкові колгоспи – виявили, як живуть люди, чи сплять по сорок душ під однією ковдрою – товаришу, дядько, ваше слово – тільки не розвозьте плужанської лірики – кажіть просто і прямо, що бачили – виявляйте, чи були заскоки – повстаньте гнані і голодні – тепер, товариші, я скажу. Ви пам’ятаєте, як ми робили на бельгійців. Як горіли свічки. Як пропадав газ. Як коксувальним вугіллям топили паровики. Як виганяли на вулицю з вовчим білетом за те, що читав Маркса. Як видавали двадцять п’ять рублів за одрізану дротом руку.

Товариші! Ми збудували новий електричний цех. Ми топимо штибом,[114] товариші. Із шлаку ми робимо цеглу. Ми збудували нову повітродувку, й вона йде у нас на газу, товариші.

Но, товариші, не електричний цех ми збудували. Не повітродувку ми поставили. Не нову домну ми пускаємо післязавтра, а старе бельгійське барахло розвалюємо. Ми збудували нових людей. Ми поставили нову історію. Ми пускаємо в хід нове життя, товариші. Кому нецікаво, вийди геть. Товариші, ви підняли ваші чорні руки. Не опускайте їх, у ваших чорних руках ніжна доля всіх людей світу. Ви отці нового світу – не упустіть дитя – воно в ваших чорних руках. Товариші, я закриваю мітинг, – ні, ще про римську папу – вилазь з доповіддю, хто там – товариші, – папа римський є головний римсько-католицький зверхпіп, но цікавиться православними церквами і недавнього часу – саме чогось тоді, коли в нас пущено всі шківи, коли ми повертаємо життя, коли ми двигонули вперед – повстаньте гнані і голодні – хто за? – учасникам культбриґади зібратися о дванадцятій годині ночі в клюбі для звіту – не спали шість діб – не поспиш ще й сьогодні – на завтра звільняю на день від роботи – одіспиш за все – диктую, стукай відповідь силікаттрестові – де мій чоловік, поїхав у колгосп, і досі немає, де ви діли мого чоловіка, що я довіку сама спатиму? – все одно не вийду, подай сюди мого чоловіка.

Гай Сергійович Шайба вийшов з-за столу і підійшов до баби. – Листа послали, но людина не янгол і не може весь вік спати з однією бабою – якщо не вернеться, то з міліцією його тягти не будемо. Гай Сергійович Шайба бабу поцілував дружньо, повернув за плечі і вона вже була за дверима – що тобі жінко? – навіщо ти сюди притягла пацана? – чи ти повернешся колись додому, чоловіче, третій день спиш на столі в завкомі – завтра в обід може прийду, наготуй мені цинковий таз помитись – одпливай додому, нема коли – до силікаттресту – у відповідь на вашого листа сповіщаємо – що тобі, пацан, пояса? – на тобі пояс, грайся, но тільки тікай додому – пацан узяв – о! це був добрий англійський пояс.

– Товариші, – сказав незабаром по цьому Гай Сергійович Шайба. – Часу в нас небагато, – і в тижні ми знайшли п’ять день, а в п’ятирічці ми дозволяємо собі лише чотири роки, але все ж таки ви маєте почекати п’ять хвилин, бо насупроти мого вікна в їдальні я нап’юсь чаю.

Як вепер, блукавши на подолах Даґестану і дійшовши горяного струменя, заллявшись по́том, як градирня, як звір, він пив чай. Гарячою парою прикро промивався потужний котел його тіла – аж у кінчиках пальців; здригаючись болючою насолодою, він пив чай, шклянку за шклянкою, розплавлюючи згляглі жмути нескінчених думок, розпарюючи затужавілу шкаралупу недозволених питань. На мить він поклав голову на руки і в ту ж мить він став під трансмісією механічного цеху.

Мов океанський пароплав цех плив в Електриду. Кожний атом цегляної підлоги просякав дрібний двигіт невидимих хвиль, що на них гойдався механічний цех. Сичали ремені, з шківа – на шків – і з циркулем добрий шкіпер стояв над покопирсаною мапою земного валу – розміряючи пильно кругосвітну подорож валу – під ногами не було землі, він стояв над трюмом – звідти йшов таємничий двигіт.

Як маятник, міряв час брус на стругальнім варстаті – вперед – назад – вперед – назад, і кучерявою піною завивалась стружка в минуле, у чадну чагар перевойованих воєн, у давненезні доводи старої історії, у липучий літопис князів, королів, кошових, в десятитисячолітню костогризу людей, у смерть полотняних спантеличених смердів, у загибель незнаних, незаписаних героїв, у те, як пилипи і лакузи скакали в гречку і вистрибували з конопель міністрами й великими воєводами.

А навколо сверещали свердла. Серед мила, й без мила, не вмер данило, болячка задавила, вони вдушувались у деталі великого мотора майбутності. Вони готували простір для свіжих лав юних болтів, нових бійців. Для нових нарізані віків у математичному факультеті револьверного верстата, вони увійдуть у товщу сталевої маси – і кожен з них свою стріне гайку, прошиє її, і з нею з’єднається навіки.

Аж от Гай Сергійович Шайба відчув, що він – фрез. Витвір тисячолітніх математичних зусиль темних геніїв підсвіту, він гіперболічний і блискучий вийшов на поверхню і в металевих верствах людства, в