Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Та шість фунтів або дуля з маком! От моя ціна! О, ні! О, чорта з два! не часто феєричні подарунки! бігом!

Поміркуйте лишень, що люд читає! від чого плаче, пирскає, еротизується у потягах і в журі літературних премій! Премій самокоронованих геніїв! сто чортів! сто чортів! та моїм пригодам ціни нема! прямо французькою, без перекладу? овва!.. а ще й гумор!.. Давайте мені не одну віллу, а дві! На Смарагдовому березі! усезагальний бадьорий збір коштів! і чотири служниці, щоб двері відчиняли, ще й телефон, щоб місцеві й регіональні дзвінки задурно і без зазначення в довіднику! Я навіть уже й могили Рене не хочу! його ями десь на Бе… мені запропонують більше! волію мавзолей для себе особисто, освітлений удень і вночі, отам, ви розумієте, про яке місце я кажу, там, де влітку кіно, куди всі сходяться родини, закохані й п'яниці, де песики обсцикають консолі й столики, а люди альтанки, де показують чотири фільми водночас, а голови так крутяться, що мало не відкручуються… круть-верть! мов дзиґи!.. і щоб над терасами леготів шерех шийокрутіння, згуки шалу… все хочу чути з мавзолею!.. Не хочу нидіти десь на відлюдді!

Отож-бо Рене і сумує, він на відшибі! Мені шалений регіт подавай! усього подавай! щоб гикалось! і шум потилиць!.. тссс! тссс! жаги всіх чотирьох стрічок… ляскіт ляпасів хлясь! хлясь! а коли бійка, то конфлікт смаків!.. борня!.. запал! нехай шумлять тераси!.. нехай свистить поліція!.. нехай карафки дзень! літають! і вціляють! хай голови роками крутяться круть-верть! і після фільмів без карафок! Та раптом завмирають! і столики летять, мов випущені з пращі, і все трощать! вітрини! аматори гангстерів не терплять прихильників Чапліна, зачаровані вамп Дейзі рвуть екрани інших фільмів, атакують зали зачудованих поряд! а ще й знавіснілих шанувальників Лі Помс! Ця битва лишиться в історії!

Ви ж знаєте Ґран-Плас? Там, де дві альтанки? Навіть якщо вали перемололо і вони скочили до хмар, мій дух там буде і поготів!.. Волію мавзолею тільки там! 14 Липня — то лиш один день? Дарма! Вони придумають нові свята! іще файніші! ще збудливіші!.. юрби як ніколи! Свята — це нескінченна радість серця!.. Вони придумають чудовіші! і собаки з родинами прийдуть саме туди, куди кажу, щоб пити, плескати в долоні, сцяти… Альтанки поперекидаються й лежатимуть, як потопельники на березі, іржаві, і для сцяння лишуся тільки я… удень до мене прилітатимуть морські птахи… а Рене, де його прилаштували на самоті, без ліхтарів, гадаєте, туди хтось прийде?.. нескінченна дефіляда, ідилічні «рука в руці[144]» чи ті, хто більше любить самоту… сумні мрійники… і вся ця публіка насере на граніт!.. Мені не хочеться, щоб мене закаляли! Нехай лиш обсцикають!

— Тоді подавайте кандидатуру на Пантеон!

— Треба поміркувати! Поміркувати! Я не дуже люблю порожнечу і славу!.. Місцина бездоганна, але сумна, той ваш Пантеон… під замком, за печатями і теде… О, та самотність серед мертвих! Ні! Хай йому чорт! Я потребую товариства!

От бачите, я промовляю до вас із довірою, розкриваю хід речей… та ви ж не телепні, ви теж, мабуть, прийдете до валів? до альтанок?.. чекати мене?.. Неймовірно, скільки люду приходить до воріт Сен-Мало!.. Ви чекатимете на події… чекатимете на мою появу… на вéлику! на «ультралегкому» вéлику!.. я крутитиму педалі, ви не повірите!.. мій «Імпондер»! ви тільки за… забелькочете!..

— Це він?.. Це він?.. Це?.. Це?.. помер?.. помер?.. живий?.. поховали?.. у мавзолеї?.. його?.. його?..

Вирячилися!

Я ж бо ні від чого не відмовляюся!.. Живий?.. Мертвий?.. для мене, агов! жодної різниці!.. Вийду звідси, й Феєрія мене звіє!.. і ви взирите мене лиш на велосипеді… на двох, на трьох велосипедах!.. Гей, і жодних тачок!.. Жодних Дароносцевих паскудств!.. Жодних бузувірів з Академії! у дворогах чи без! Оди на продаж!.. Орденоносців на флюгери! Простат Богомольця!.. Чумної шпани! Прожену тітку Естрему з її бандою! усіх запакую! і пісні! Лишу собі тільки велосипед!.. два велосипеди! служницю теж!.. двох служниць, щоб двері відчиняли!.. каструлю для кип'ятіння штрикалок!.. вірний лікарській практиці!.. речений!.. приречений!.. виклики вдень і вночі!.. та все ж про все ж хоч трохи прогулянок… Не лишу Гірку просто так!.. У мене спогади, зобов'язання… Злажу з поїзда на Монпарнасі і проїжджаю весь Париж на велосипеді… сенсація!.. Рейнська вулиця… «Самарітен»… заїзд до церкви Сен-Луї на острові… Потім вулицею Ріволі… хвилинка у Пале-Руаяль… у мене там перед гарматою лава для роздумів… Ох, підозрюю, що мене впізнають… Як вітерець! У сідло!.. Римська вулиця!.. одним махом!.. Римська вулиця! Міст Європи!.. окрилений старий!.. привид!.. Коленкурський міст!.. Їду! Жюльчик про це знає!.. знає!.. бачить, як я перевалююся з педалі на педаль!.. зі мною більш не розмовляє!.. насупився… ховається в собі самому… свою гримасу в шию завертає глибоко, ще глибше! перекошений з прихованої ненависті… він тільки щось страшне і кругле без голови… голова десь у животі, у власних нутрощах і бурчить… бурчить!.. збитий докупи… біля лавки у своїй гондолі… з прасками в обох руках, щоб мене прибити… пращі безногого каліки… побачив, що я їду… стежить за мною від Пон-Нефа… більш не розмовляє… бурчить на мене… бурчить… бачить, як повертаю біля «Ґомону[145]»… бурчить на мене… за два кілометри… Жюлю-брате, сердешний мій, моя слабинка… от його заздрощі!.. готовий годинами сидіти у візку на тротуарі біля лави, щоб я під'їхав, а він мені перепиляє раму і приб'є! казиться від завидків!.. не тільки на мій велик!.. на все!.. навіть мій десятий клас призову до війська не може мені подарувати! бо він одинадцятого класу!.. я медаль отримав раніше від нього, щоправда, в мене її забрали, ет!.. тоді б заспокоївся… баста!.. йому дали Почесного легіона на відзнаку героїзму й поранення «на сто тридцять відсотків», коли він втратив ноги… отака виходить компенсація!.. я справді втішався!.. був щасливий за його Почесний легіон!.. Увечері почув по радіо… Думаю: «Завтра вранці! раненько!» я тоді ще жив у матері… удосвіта угору по Піґаль, грюкаю, а він ще спить!

— Це ж треба! Це ж треба!

Поздоровляю його! плачу з розчулення!

— Плювати на Легіон! каже він мені, а тобі що? міняю на твої очі!

До чого тут що? До чого тут мої очі?