Читати книгу - "Наодинці з собою"

витягуватися: див. простягнення*.

вільне: див. свобода*.

Всесвіт, всесвітній лад (κόσμος, τὸ πᾶν) II, 3; II, 4; II, 12; III, 2; III, 3; III, 4; III, 11; IV, 3; IV, 4; IV, 23; IV, 27; IV, 29; IV, 40; V, 1; V, 8; V, 13; V, 21; V, 32; VI, 15; VI, 24; VI, 25; VI, 36; VI, 38; VI, 40; VI, 42; VI, 44; VII, 9; VII, 25; VII, 75; VIII, 11; VIII, 15; VIII, 18; VIII, 49; VIII, 52; VIII, 54; VIII, 55; IX, 1; IX, 10; IX, 19; IX, 28; IX, 32; IX, 35; X, 6; X, 7; X, 9; X, 15; X, 21; XI, 1; XII, 1; XII, 5; XII, 23

Первісним значенням грецького слова «κόσμος» — «краса», «порядок» — відображає античне бачення Всесвіту передовсім як гармонійного, впорядкованого поєднання всього, що існує (там, де цей відтінок значення є суттєвим, термін перекладено синонімом «всесвітній лад»). Стоїки цілком погоджувалися з цією тезою, однак інтерпретували її в дусі власного вчення. На їхню думку, єдність і впорядкованість усіх частин Всесвіту* забезпечує його природа* — структурний принцип і план розвитку. Тілесним носієм цього плану є всесвітній розум*; через дух* або подих*, який становить душу* Всесвіту, розум реалізує закладене в природі, зокрема, творить предмети*, породжує живих та розумних істот і силою провидіння* впорядковує долю* кожної з них. Всі частини Всесвіту пов'язані між собою співчуттям*, їх єднає спільна* природа, яка, залежно від окремої природи кожної частки, опирається на цілість матерії*, єдність подиху* чи узгодженість розуму*.

Форма Всесвіту — знову ж таки, згідно із загальною античною традицією, — куляста. Платон обґрунтовував її досконалість тим, що лише вона дає змогу поєднати нерухомість із рухом: обертаючись довкола осі, куля завше займає те саме місце. Стоїки ж пояснювали кулястість Всесвіту його рівнонатужністю*, тобто рівновагою напружних* порухів: доцентрового — який забезпечує єдність Цілого*, і відцентрового — який творить розмаїття дій та якостей.

второпність (σωφροσύνη) III, 6; V, 12; VII, 63; VIII, 32; XII, 15; второпне (σῶφρον) III, 2; IV, 49; VIII, 1; VIII, 51; XII, 27

Чеснота, яка полягає в знанні того, що є вартим, а що не вартим жадання*.

гадка, гадати, гадане: див. опінія*.

геній (δαίμων) II, 13; II, 17; III, 3; III, 6; III, 7; III, 12; III, 16; V, 10; V, 27; VII, 17; VIII, 45; X, 13; XII, 3

В античних віруваннях демон або геній — особистий бог-опікун людини. Традиція філософського трактування генія як внутрішнього начала, що спрямовує психічні процеси людини, водночас будучи чимось іншим, ніж сама її душа, бере початок від ранніх грецьких мислителів, але стає особливо виразною в Сократа. В контексті вчення стоїків геній виступає як образний синонім розуму*, адже розум людини, якщо є правним*, зсередини порядкує її душею, водночас становлячи частку розуму Всесвіту*. Те, що правний розум є щастям для людини, обґрунтовували ще й етимологічний зв'язком між словами «δαίμων» («геній») та «εὐδαιμονία» («щастя», досл. «добрий геній»).

глузд: див. розум*.

гнів (ὀργή, θυμός) I, 9; II, 10; X, 8; X, 30; XI, 18; XI, 20; гніватися (ὀργίζομαι, θυμέομαι) I, 15; II, 1; II, 10; II, 16; V, 22; V, 28; VI, 26; VI, 57; VII, 17; VII, 26; VII, 38; VIII, 8; X, 25; XI, 6; XI, 18; негнівливість (ἀόργητον) I, 1

Частковий випадок пожадання*, пов'язаний із прагненням помсти за гадане* зло (тобто прагнення помсти як гаданого добра).

гоже, годиться (τὸ πρέπον, πρέπει) III, 2; VI, 2; VI, 30; VII, 13

Дія, що відповідає загальноприйнятим нормам, за яку не соромно перед іншими. Поняття «гожого» посідало центральне місце в моралі доби розквіту грецьких полісів, де інтереси індивіда завжди підпорядковувалися інтересам колективу. Поступово втрачає значення в добу еллінізму, коли набуває дедалі більшої ваги індивідуальність людини. У вченні стоїків «гоже» трактовано як етичне з погляду посполитої моралі, яке, однак, може походити навіть від злого налаштування*.

громада, град (πόλις) II, 16; III, 11; IV, 3; IV, 4; IV, 23; IV, 29; V, 22; VI, 44; IX, 9; IX, 23; X, 2; X, 6; X, 15; X, 33; XI, 8; XII, 36; громадянин, горожанин (πολίτης) III, 11; IV, 3; IV, 4; V, 22; X, 1; X, 6; X, 33; XII, 36; громадянство, горожанство, держава (πολίτευμα, πολιτεία) I, 14; II, 16; IV, 4; X, 29; громадське, державницьке (πολιτικόν) III, 5, III, 7; IV, 23; IV, 29; VI, 14; VI, 44; VII, 68; VII, 72; IX, 12; IX, 16; IX, 23; IX, 29; XI, 21

Класичною метафорою суспільства* всіх розумних* істот у стоїків є всесвітня громада або град (космополіс). Ця метафора — не що інше, як уявлення про давньогрецький поліс як досконалий взірець суспільного ладу (найсистемніше викладене у Платона), перенесене на цілий Всесвіт*. Град-Всесвіт населений громадянами — розумними істотами (космополітами), чиє горожанство полягає в підкоренні єдиному для всіх законові*, що ним є розумна природа; щодо громадянства й державництва в межах традиційної держави, то воно — лише частковий випадок громадянства всесвітнього, а тому має бути йому підпорядковане. Славнозвісне запозичення цього образу християнською традицією — град Божий св. Августина, тобто Церква як всесвітня громада праведників усіх часів і всіх народів.

добре спільництво (εὐκοινωνησία) XI, 20

Справедливість* щодо інших членів суспільства*.

доля (εἱμαρμένη, μοῖρα, τὸ εἱμαρμένον, τὸ μεμοιραμένον) II, 2; II, 5; III, 4; III, 6; III, 16; V, 5; V, 8; V, 24; V, 36; VII, 46; VIII, 35; XII, 3; XII, 14

Послідовність минулих, теперішніх і майбутніх подій, що становить сукупність причин*, упорядковану через промисел*; завдяки долі, кожній частці Цілого* «вділено» їй належне. На відміну від випадку*, доля доступна для пізнання мудреця.

думка1, мисль (διάνοια) III, 1; III, 5; III, 6; III, 7; III, 8; IV, 3; IV, 18; V, 16; V, 20; V, 26; VI, 16; VI, 32; VII, 2; VII, 33; VII, 34; VII, 37; VII, 60; VII, 64; VII, 68; VIII, 36; VIII, 48; VIII, 51; VIII, 57; IX, 2; IX, 28; IX, 41; IX, 42; X, 35; XII, 3; XII, 19; думати, мислити (διανοέομαι) II, 11; III, 4; IV, 3; V, 6; V, 29; IX, 29; XII, 4; XII, 31

У Платона — дискурсивна, діалектична розумова діяльність, для якої досяжна лише