Читати книгу - "МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря"

Наскільки це чудово, коли вас оточують люди, на яких тримаються любов, віра, добро! На яких тримається цей, не нами вигаданий світ -  улюблений світ і крихкий, як кришталь. Нам неймовірно пощастило зустрічати таких людей на своєму шляху. Слава Богу!

19:00.

Вечеря. Ми сіли за стіл, а господарі утрималися. Я запитав про обов’язкову молитву перед їжею, на що господар відповів: ви дорослі люди, можете прочитати молитву самостійно.

19:30.

Після вечері господар поцікавився, що мені сказали щодо ремонту машини. А я ще нікому не дзвонив. Тому виправдовувався, що з дороги дуже втомився і зателефоную завтра зранку. Десь у глибині душі я усвідомлював, що сім'я євангельських баптистів-християн сподівалася зустріти братів за вірою, а ми такими в їхніх очах, звісно, не виявилися.

20:00.

Господарі усамітнилися з ноутбуком у їдальні, де в них почалася щоденна годинна відеоконференція з братами за вірою.

21:00.

Андрій і Сніжана побажали нам доброї ночі й відбули до своєї спальні. Ми теж розійшлися по кімнатах. Постелі були накрохмалені. Від них віддавало свіжістю і чистотою. У таких умовах ми засинали, як королі та королеви. А мною опановували думки: від окупованої Василівки до Запоріжжя рукою подати.

Не дай Боже, щоб і сюди прийшли «визволителі», які звільняють людей від засобів до існування, від засобів пересування, від житла, від людського щастя і, нарешті, від самого життя...

Позба́в люде́й, Бо́же,

воро́жих звитя́г…

Звитя́ги воро́жі

лама́ють життя́.

Анонс (День 34 → День 35):

Після теплої зустрічі й ночі в новому домі герої мають вирішити питання з ремонтом автомобіля. Чи вдасться відновити машину, щоб вирушити далі? Чи залишаться вони ще на день у Запоріжжі, або готові рушити в Дніпро? Тридцять п'ятий день обіцяє вирішення технічних проблем і підготовку до довгоочікуваної подорожі.