Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

З огляду на майбутнє військове протистояння з державами Антанти та більшовицькою Росією і відповідно до розпорядження міністра продовольчих справ УНР Тимофієва від 25.12.1918 р. земським волосним управам ставилося за мету протягом 2-х тижнів здійснити вилучення продовольчих надлишків у колишніх поміщицьких економіях. Їхнім власникам залишався обмежений запас збіжжя у розмірі 15 пудів жита та 5 пудів круп на одного їдця. Реквізовані припаси мали надійти до військових частин УНР. Разом з тим задля попередження випадків мародерства на волосні управи покладалося завдання провести термінову реєстрацію всіх матеріальних цінностей, що були у панських садибах.

Тим часом в Олександрії відбулися кадрові зміни в місцевих органах влади. Директорія при владі в цьому повітовому центрі була тридцять вісім днів, але за цей час встигли змінитися два коменданти. Ф. Шепель знайшов документ в архіві обласної СБУ, у якому йдеться про причини заміни посадовців: «Попри його заслуги перед українською владою виявилося, що „Куций матеріально живе краще, ніж має можливість, без огиди ставиться до хабарів, рівень його витрат перевищує прибутки“». Рішенням олександрійської старшини його звільнили із займаної посади, а згодом заарештували. Арешт відбувся в Олександрійському театрі «при публіці». Куцого відправили до Кременчука для перевірки. Обов'язки коменданта було покладено на Наума Костенка з Мошориного (нині Знам'янський район). Подальша доля Куцого невідома. Отже, навіть у найскладніших умовах УНР дбала про свій імідж і намагалася звільняти корумпованих чиновників.

Наприкінці 1918 р. Олександрія завдяки отаману Н. Григор'єву стала одним з важливих центрів революції на периферії: своєрідним Гуляйполем Херсонщини. Близькість важливої залізничної станції Знам'янка в умовах рейкової війни робила ситуацію в повіті непередбачуваною, а кожну владу швидкоплинною. 1919 рік стане яскравим тому підтвердженням.

Революційні події 1917 року в Росії і Україні дали поштовх для поширення української ідеї і на теренах Притясминня.

Тема Української революції 1917-1921 років на Олександрівщині — частині Притясминня, що входило на той час до Чигиринського повіту Київської губернії, особливо початкового її періоду 1917-1918 років, є практично не дослідженою. Окремі факти з історії краю того часу автору вдалось знайти у працях О. Солодаря, архівних документах державних архівів Київської і Черкаської областей, у періодичних та інших виданнях. Вони і стали основою для цієї публікації, що ставить за мету висвітлити, бодай частково, події, що відбувались у краї в 1917-1918 роках.

23 травня 1917 року в Чигирині проведене Українське національне свято, куди зібрались люди з усього Чигиринського повіту. Ввечері того ж дня організатори свята влаштували концерт, прибуток від якого пішов в Український національний фонд. Процитуємо газету «Народна воля», яка вмістила розлогий допис про цю історичну подію:

«23 травня у нас було улаштоване свято. В 10 год[ині] на гору, де мало одбутись свято, прийшла духова оркестра, виписана для свята, потім селяни з національним прапором, пізніш підійшли солдати, школярі, робітники, усі з українськими прапорами. Понеслись звуки хору. Після панахиди промову сказав о. Топачевський. В 12 год[ині] похід з музиками і вояками почав спускатись з гори. Коло земської управи похід став вислухать привітне слово п. комісара Іванченка. В своїй промові він зазначив важливість моменту і вказав на те, що доля України в її руках. Член управи Добровольський привітав похід, нагадавши його учасникам старовинне магдебурзьке право, яким користувались кияни. На тім маніфестація закінчилась і керманичі оповістили, що для бажаючих почнеться віче в дворі вищої початкової школи. Прапорів було з 15 гаслами: у автономістів-федералістів — „Автономія України з правами національних меншостей“, у вояків — „Душу, тіло ми положим за свою свободу“, у селян — „Земля і воля“, у робітників — „Пролетарії всіх країн, єднайтесь“, у євреїв — „Вільній Україні рівенство, братерство і свобода“.

Перший промовець, член Української Центральної Ради О. Севрюк, привітавши похід, вказав на значіння теперішнього центрального органу України — Центральної] Ради, вияснив потреби української армії і автономії України.

Представник київського гарнізону військовий урядовець п. N сказав, що воля України в руках українського вояка, солдата-селянина, треба тільки їх об'єднати в національному війську; що воля солдата-українця щодо національної і іншої свободи є тверда і непохитна і що о ту волю розіб'ється всякий ворожий виступ. Промовляли ще голова віча Хв. Яремченко про автономію і її значіння, представник од губернського земства студент Яремченко. Слідуючий промовець привітав недержавні національності, вказуючи, що українці ніколи не гнітили їх і що й тоді, коли будуть мати власну державу, то буде так само. Після промов були винесені такі постанови:

[1)] „Населення Чигринщини без ріжниці національностей та віри, зібране в місті Чигрині 23 травня в день Українського національного свята, вимагає від Тимчасового уряду, який уже визнав право на самовизначення націй, негайного видання акта про автономію України. Разом з сим ми заявляєм, що ся наша воля — тверда та непохитна і Чигринщина буде рішуче домагатися всіма засобами, аби права та вольності Українського народу, незаконно одібрані у нас московським царатом, були зараз нам повернені“.

2) „Населення Чигринщини без ріжниці національностей та віри, зібране на вічі в м. Чигрині 23 травня в день Українського національного свята, вітає свій вищий уряд — Українську Центральну Раду і просить її рішуче та твердо показати нам той шлях, яким мусить піти народ Український, аби добитися нам наших старих прав і вольностей, незаконно у нас одібраних. Питання про державний лад на Україні можуть вирішити тільки народи України. Домагаємось якнайшвидшого скликання Українського Народного Сойму, який един тільки повновластен рішити долю України“.

3) „Віче, скликане 23 травня в м. Чигрині, заслухавши звіт депутата Чигринщини на Всеросійський селянський з'їзд в Петрограді — Івана Солонька, проголошує вічну ганьбу зрадникам народу України, що одкололись од української фракції і виступають проти тих товаришів наших, які вибрали їх своїми