Читати книгу - "Любов у спадок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто тут є живий? — раптом почувся знизу чийсь гучний голос. — Де ви?
— Агов! — голос у Еріки зривався. — Ми тут! Допоможіть!
Внизу з'явилася чиясь могутня постать у накидці з козячих шкір. Гострий дух мокрої вовни вдарив у ніс, її серце на мить завмерло від ляку. Наступної миті вона ледь не закричала від радості. Та це ж Дональд! Звідки він тут узявся? Дівчина дивилася на нього, не вірячи власним очам. Слідом з'явилося ще двоє із дружини сера Родеріка, які тужно оглядали замкову залу.
— Несіть стола, — коротко наказав він.
Здоровань Дональд виліз на стіл і обережно прийняв на руки пораненого. Еріка зістрибнула слідом.
— Він живий, живий, — як заведена, повторювала вона. — Обережно, будь ласка!
Священик ледве дихав. Зважаючи на все, він знепритомнів від болю, поки вона його тягла.
— Кладіть отця Годвіна тут. Його не можна зачіпати, — розпорядилася дівчина. — Зараз я принесу трав, зроблю йому перев'язку…
Не звертаючи уваги на хисткі сходи, вона вихором злетіла нагору та ввірвалася в свою кімнату. Першої миті від несподіванки навіть зачепилася об поріг. Її маленьку, прибрану кімнатку було розгромлено. Стару скриню розбили на тріски, ліжко перевернули, пучки лікарських трав зірвали зі стін, і їх затоптали чиїсь грубі чоботи… Складалося враження, що чиясь брутальна, сліпа лють вихлюпнулася тут. Еріка мерзлякувато зіщулилась. Якби вона спала в своєму ліжку цієї ночі, то вже не була б живою. Незрозуміло чому, але вигляд її розореного житла став останньою краплею, що добила її остаточно. Якусь мить вона постояла на порозі своєї кімнати, а далі мовчки вийшла й зачинила двері.
— Я нічого не знайшла… — тихо сказала вона, зупиняючись поруч із Дональдом.
Недоговорила, закусила губу. По худенькому тілу отця Годвіна прокотилася судома, він сіпнувся й затих. Дональд поклав їй руку на плече.
— Він усе одно не вижив би, — ніяково пробасив він. — Рана затяжка. З такими не виживають, я-бо вже знаю… Навіть дивно, що він стільки протримався. Ми обшукали весь дім, але не знайшли більше нікого з живих.
— А Гілберт? — очужіло запитала вона.
Дональд тільки похитав головою.
— Його ніде нема.
Еріка низько опустила голову. В роті від прокушеної губи залишився солоний присмак власної крові. Її знову мало не знудило. Кров, сама кров навкруги… Вона повільно озирнулася навколо, ніби прокидаючись від сну. Двоє вояків, що прибули з Дональдом, діловито вовтузилися біля загиблих.
— Треба поховати їх, — почула вона чиїсь слова.
«Навіщо? — здивовано подумалося їй. — Кого ховати? Батька? Бранвена?» Вона хотіла крикнути, що не можна ховати їх, адже вони, може, ще живі, але язик присох до гортані. Еріка тупо дивилася, як двоє вояків поклали посічене тіло Бранвена на імпровізовані ноші зі зламаної лави та понесли до виходу. Дональд щось говорив їй, але вона не чула нічого. Еріка дозволила вивести себе з замку й посадити на якийсь камінь на подвір'ї. Очі стежили за тим, як вояки виносять тіла загиблих, але сама вона залишалася байдужою. Не було ні сили, ні почуттів, лише тупа покора долі.
Тільки тепер вона зненацька ясно зрозуміла, що в неї не лишилося нікого й нічого. Усе, що було, відняли. Дівчина мовчки встала й безтямно наблизилася до трьох чоловіків, які лежали поряд. Вояки, як по команді, розступилися перед нею.
— Пробач мені, будь ласка, батьку, — попросила вона. — Я завжди тебе пам'ятатиму. Прощавай, Бранвене. Ти був справжнім лицарем, — голос її зірвався. — Прощавай, Джошуа.
Вона по черзі поцілувала кожного в холодне чоло й заплющила очі, подумки прощаючись із усіма… І зі своїм колишнім життям. Тепер вона сама й повинна сама подбати про себе. О Боже, за що?! Вони всіх, всіх убили! Батька, братів, навіть отця Годвіна — старого безневинного священика, вбили стару Кетрін, котра кинулася на них із пательнею в руках! Що ж це за звірі, які вбивають усіх підряд, не щадять нікого!
Еріка відчувала, як у грудях повільно розгоряється скажена, всепоглинаюча лють. Перед очима невідступно стояли обличчя загиблих, її нудило від кволості. Вона нагнулася над Бранвеном і спробувала підняти його меча. Важкий… Кинджал Джоша виймався із піхов з натугою, ніби не хотів розлучатися з колишнім господарем. Дівчина зважила його на руці й криво посміхнулася.
— Якраз, — замислено промовила вона.
Саме з цим кинджалом Джош учив її фехтувати.
— Міледі, накажете послати по священика на село? — ніяково кашлянув ззаду Дональд.
Еріка перевела погляд на нього. Очі в неї стали колючими, як дві крижинки.
— Скажи, як вийшло, що тебе не було в замку? — холодно запитала вона.
Він навіть присів від несподіванки.
— Побійтеся Бога, міледі! — притис руки до серця. — Ваш батечко послав нас у роз'їзд. Пастухи бачили невеличкий шотландський загін біля кордону днів зо п'ять тому, ну я й поїхав перевірити, що там діється. Ці, перепрошую, горці, гляди та й заведуть усю череду, коли їх не пристрахати… Я ж не знав, що так вийде! Щойно ми з хлопцями побачили дим, то відразу повернули коней назад, та тільки от… — він скрушно розвів руками, — спізнилися.
Знадвору почувся тупіт, у отворі брами постав ще один вояк.
— Ось що я знайшов на подвір'ї! — похмуро простяг він якусь ганчірку.
Дональд схопив її і вилаявся крізь зуби.
— Що це? — Еріка вимогливо простягла руку.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов у спадок», після закриття браузера.