Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Рейсом провів у джакалі тії Хуани годину. Коли він повертався до будинку, з-під навісу до нього озвався Керлі.

Волоцюга сидів на імпровізованому ліжку, гойдав ногами і курив.

— Послухай, друже, — забубонів він, — хіба так чинять із полоненими? Я пішов на склад, у франтуватого хлопця позичив бритву і поголився. Але чоловікові потрібно ще дещо. Ти часом не хочеш пригостити мене ще парою склянок чудодійного пійла, га? Не забувай, я не просив привозити мене на кляту ферму.

— Ану стань отам на світлі, — звелів Ренс, пильно вдивляючись в обличчя волоцюги.

Керлі мовчки підвівся і зробив крок чи два.

Чисто поголене обличчя, здавалося, належало іншій людині. Зачесане волосся характерною хвилею спадало на правий бік чола. Місячне сяйво милосердно облагородило пропиті риси обличчя; пропорційний орлиний ніс і маленьке квадратне підборіддя з ямочкою свідчили про родовитість свого власника. Ренс присів на краєчок ліжка і з цікавістю розглядав Керлі.

— Звідки ти? У тебе є дім чи бодай якась рідня?

— Я? Я — покидьок, — відповів Керлі. — Я — сер Реджинальд… та не зважай! Ні, я не знав батьків. Тиняюся по світу, скільки себе пам'ятаю. Слухай, старий, то ти даси мені випити сьогодні чи ні?

— Якщо ти відповіси на мої запитання, то, можливо, й отримаєш віскі. Як ти став волоцюгою?

— Я? — перепитав Керлі. — Та ще в ранньому дитинстві. Не те щоб у мене був вибір. Я жив у товстого лінивого чоловічка на прізвисько Чарлі Біфштекс. Він посилав мене жебракувати по будинках. Я був такий малий, що не міг дістати до клямки на воротах.

— Він не розповідав тобі, звідки ти взявся? — запитав Ренс.

— Якось, коли Чарлі протверезів, він сказав, що виміняв мене у ватаги п'яних мексиканських стригунів овець за старий шестизарядний револьвер, ще й доплатив шість центів. Яка різниця? Мені байдуже. Це все, що я знаю.

— Гаразд, — мовив Ренс. — Бачу, ти справжній волоцюга без роду-племені. Я поставлю на тобі клеймо ранчо Сіболо. Відзавтра ти працюватимеш в одному з таборів на пасовищах.

— Працювати! — презирливо пхикнув Керлі. — За кого ти мене маєш? Думаєш, я ганятимуся за коровами, стрибатиму, бігатиму й ловитиму скажених овець, як оті дурні, про яких розповідав отой рожево-жовтий хлопець на складі? І не мрій!

— Коли звикнеш, тобі сподобається, — сказав Ренс. — Я накажу Педро принести склянку віскі. Здається мені, ти станеш чудовим ковбоєм — і то швидше, ніж гадаєш.

— Я? — засумнівався Керлі. — Шкода мені корівок, до яких ти мене приставиш. Вони можуть із таким точно успіхом самі себе пасти. Не забудь про скляночку, босе.

Перш ніж повернутися до будинку, Ренс зайшов на склад. Сем Ревел розчаровано знімав жовті черевики і готувався до сну.

— Рано-вранці сюди заїде хтось із табору Сан-Габріель? — запитав Ренс.

— Довгань Коллінз, — доповів Сем. — По пошту.

— Скажи йому, — звелів Ренс, — забрати волоцюгу в табір і тримати там до мого приїзду.

Коли наступного дня Ренс Трусдел під'їхав до табору Сан-Габріель і спішився, Керлі віртуозно проклинав увесь світ, сидячи верхи на ковдрах. Ковбої вдавали, що не помічають брудного смердючого приблуди, зовнішність якого аж ніяк не спонукала їх до спілкування з волоцюгою.

Ренс підійшов до Бака Раба, головного в таборі.

— Такого нікчеми світ не бачив, — поскаржився Бак. — Працювати воно не хоче; не впевнений, що людина може впасти нижче. Я не в курсі, Ренсе, що ти хочеш із ним зробити, тому дозволив йому тинятися без діла. Здається, це заняття йому до душі найбільше. Хлопцям кортіло повісили його на дереві, та я сказав їм, що, можливо, перед смертю ще ти захочеш з нього познущатися. Ренс зняв плащ.

— Завдання не з легких, Баку, я розумію, але нічого не поробиш. Я мушу з цього непотребу зробити людину. Тому й приїхав до табору.

Ренс наблизився до Керлі.

— Брате, — почав він, — якби ти помився, то зробив би велику ласку нашим носам, та й навколишньому середовищу також.

— Згинь, фермере, — іронічно вишкірився Керлі. — Хлопчик покличе нянечку, коли йому захочеться купи-купи.

Від водопою табір відділяло дванадцять кроків. Ренс схопив Керлі за кісточку і поволік до води, як мішок із картоплею. Продемонструвавши силу і спритність метальника молота, молодий Трусдел закинув ходячу образу для хорошої компанії далеко в озеро. Коли Керлі нарешті виповз із води на берег, він шипів як черепаха.

Ренс зустрів його зі шматком мила і грубим рушником у руках.

— Марш на той бік озера. Скористайся цим, — наказав він. — Біля фургона Бак видасть тобі чистий одяг.

Волоцюга мовчки підкорився. Він повернувся до табору ще до вечері. Важко було впізнати Керлі у новій сорочці й коричневих штанях із грубого полотна. Ренс скосив на нього оком.

«Господи, сподіваюся, він не боягуз, — подумав він. — Не дай Боже, він виявиться боягузом!»

Незабаром його сумніви розвіялися. Керлі підійшов просто до того місця, де сидів Ренс. У блакитних очах волоцюги спалахували блискавки.

— Можливо, тепер, коли я помився, — сказав він із притиском, — ти нарешті зі мною поговориш? Ви тут так розважаєтесь, га? Ви, хлопи, гадаєте, можна чавити людину, якщо вона не втекла з дороги? Гаразд. А що ти скажеш на це?…

Керлі щосили дав Ренсу ляпас. На лівій щоці Ренса на засмаглій шкірі розцвів яскраво-червоний відбиток.

Натомість Ренс аж засяяв від щастя.

Ковбої до сьогодні теревенять про бійку, яка тоді відбулася. У незліченних містах і містечках, куди заносили волоцюгу ноги і мандрівна доля, Керлі навчився мистецтва самозахисту. Арсенал же скотаря складали фізична сила, першорядне здоров'я і витривалість як наслідок природного