Читати книгу - "Жнець, Террі Пратчетт"

Уся конструкція була поставлена на металеві колеса зі шпичаками.

— Звісно, ви не можете побачити її в усій красі, коли вона стоїть отак нерухомо, — сказав Калач, — потрібен кінь, щоб її тягнути. Принаймні зараз. Я маю одну-дві досить радикальні ідеї в цьому напрямку, — замріяно додав він.

— ЦЕ ПЕВНОГО РОДУ ПРИЛАД?

Коваль мав ледь ображений вигляд.

— Я віддаю перевагу терміну «машина», — сказав він, — вона зчинить переворот у сільськогосподарських методах і поволоче їх, хоч як вони впиратимуться, у століття Летючої Лисиці. Мої старі тримали цю кузню вже триста років, але Нед Калач не має наміру провести решту свого життя, прибиваючи шматки гнутого металу до кінських копит, кажу вам.

Білл безвиразно глянув на нього. Дюжина серпів була прикручена болтами до великого горизонтального колеса. Хитромудрі з’єднання передавали енергію від коліс через різноманіття блоків на обертальний прилад металевих стрижнів.

У нього з’явилося жахливе відчуття щодо цієї штуки перед ним, але він усе одно запитав.

— Ну, усім керує розподільний вал, — сказав Калач, потішений інтересом, — тут енергія передається за допомогою роликових блоків, і вали приводять в рух махові стрижні — оці-го штуки — і фільтрувальні ворота, які керуються поступально-коливальним механізмом і опускаються, тільки коли фіксувальна закривка стає в ці пази, і звісно, мідні кульки ходять по колу, поки розправлене полотно змітає солому, відділяючи її від зерна, яке падає під дією сили тяжіння по рифленому шнеку в накопичувач. Просто.

— А ЗАТИСКАЧ ТРИ-ВІСІМ?

— Добре, що ви мені нагадали, — Калач порився серед уламків на підлозі, підібрав маленький предмет із насічками і закрутив його в якийсь шматок механізму, що випинався.

— Дуже важлива робота. Він зупиняє кулачковий вал, який поступово зісковзує по напрямних і зчеплюється із боковими стоперами, що має катастрофічні наслідки, як ви, без сумніву, можете уявити.

Калач відступив назад і витер руки шматиною, від чого вони стали трохи жирнішими.

— Я називаю її Комбінованою Жниваркою, — сказав він.

Білл Двері відчув себе дуже старим. Насправді він і був старим. Але ніколи не почувався старим настільки. Десь у тіньовій стороні його душі він відчував, ніби знає, що саме має робити Комбінована Жниварка, і без пояснень коваля.

— О.

— Ми хочемо зробити пробний прогін сьогодні пополудні на великому полі старого Злокопача. Це має дуже багатообіцяючий вигляд, мушу сказати. Те, на що ви зараз дивитеся, пане Двері, і є майбутнє.

— ТАК.

Білл Двері провів рукою по рамі.

— А ЯК ЖЕ САМ ВРОЖАЙ?

— Хм?.. А що з ним?

— ЩО ВІН ПРО ЦЕ ПОДУМАЄ? ЧИ ЗНАТИМЕ ВІН?

Калач наморщив носа.

— Знатиме? Знатиме? Нічого він не знатиме. Бадилля й бадилля.

— А ШІСТЬ ПЕНСІВ — ЦЕ ШІСТЬ ПЕНСІВ.

— В яблучко, — Калач завагався. — А чого ви прийшли?

Висока постать провела похмурим пальцем по масному механізму.

— Пане Двері?

— ПЕРЕПРОШУЮ? О. ТАК. Я МАЮ ДЛЯ ВАС ОДНУ РОБОТУ...

Він вийшов із кузні широкими кроками й повернувся майже миттєво з дечим, загорнутим у шовк. Він обережно його розгорнув.

Він зробив новий держак для леза — не прямий, як використовували тут, у горах, а з подвійним вигином, як на рівнинах.

— Ви хочете, щоб я її перекував? Нове лезо? Заміна металевих частин?

Білл Двері похитав головою.

— Я ХОЧУ, ЩОБ її ВБИЛИ.

— Вбили?

— ТАК. ЦІЛКОВИТО. ЗНИЩИЛИ КОЖНУ ДРІБКУ. ЩОБ ВОНА СТАЛА АБСОЛЮТНО МЕРТВОЮ.

— Гарна коса, — сказав Калач. — Шкода. Ви нагострили гарний край...

— НЕ ТОРКАЙТЕСЯ!

Калач посмоктав палець.

— Дивно, — сказав він, — я би присягнув, що я її не торкнувся. Моя рука була за кілька дюймів. Ну, вона гостра, в усякому разі.

Він змахнув у повітрі.

— Так, ду/же/ го/стра.

Він зробив паузу, запхав мізинця у вухо й подлубався.

— Ви впевнені, що знаєте, чого хочете? — сказав він.

Білл Двері велично повторив своє прохання.

Калач стенув плечима.

— Ну, гадаю, я зможу її розплавити й спалити держак, — сказав він.

— ТАК.

— Ну, хай так. Ваша коса. І ви в цілому праві, звісно. Тепер це застаріла технологія. Зайва.

— БОЮСЯ, ВИ МОЖЕТЕ БУТИ ПРАВІ.

Калач тицьнув вимащеним пальцем у Комбіновану Жниварку.

Білл Двері знав, що її зроблено тільки з металу й полотна, і з цих причин вона ніяк не може запаюватися. Але вона зачаїлася. Більше того, вона зробила це з пронизливою металевою самовпевненістю.

— Можете попросити панну Літунку, щоб вона купила вам таку, пане Двері. На такій фермі має бути багацько роботи одній людині? Я просто бачу вас, зверху, в поривах вітру, паси шумлять, зрошувальні трубки хитаються...

— НІ.

— Ну ж бо. Вона може це собі дозволити. Кажуть, в неї є скриньки, повні скарбів, зі старих часів.

— НІ!

— Е-е-е...

— Калач завагався. Останнє «Ні» містило загрозу більш певну, ніж тріск тонкого льоду на глибокій ріці. Воно казало, що подальше наполягання може стати найризиковішою справою, яку Калач будь-коли робив.

— Впевнений, ви краще знаєте, що вам треба, — пробурмотів він.

— ТАК.

— Тоді з вас, о, хай буде фартинг за косу, — Калач промимрив, — вибачте за це, але я витрачу багато вугілля, розумієте, і ці ґноми підняли ціну на...

— ОСЬ. ЦЕ МАЄ БУТИ ЗРОБЛЕНО ДО СЬОГОДНІШНЬОЇ НОЧІ.

Калач не сперечався. Суперечка б означала, що Білл Двері затримався б у кузні, а він почав тривожитися, що так не мало бути.

— Добре, добре.

— ВИ ЗРОЗУМІЛИ?

— Гаразд, гаразд.

— ПРОЩАВАЙТЕ, — велично сказав Білл Двері й вийшов.

Калач зачинив за ним двері і прихилився до них. Хух.

Чудовий чоловік, звісно, всі говорять про нього, але після пари хвилин у його присутності виникають такі мурашки по тілу, ніби хтось пройшовся по вашій могилі, а її ж іще і не викопали.

Він пройшовся по засмальцьованій підлозі, наповнив чайник і повісив його в кутку кузні. Узяв гайковий ключ, щоб дещо підкрутити в Комбінованій Жниварці, і помітив косу, притулену до стіни.

Навпочіпки він підкрався до неї і усвідомив, що підкрадатися навпочіпки — це неймовірно безглузда річ. Вона не жива. Вона не почує. Вона просто гостра на вигляд.

Він підняв гайковий