Читати книгу - "Жнець, Террі Пратчетт"

— Йо що? — сказав Ридикуль.

— Це не «йо що», це просто «йо», — сказав Верховний верховик в нього за спиною. — Це загальне вуличне привітання, схвалювальне, з додатковими відтінками панібратського включення до бойової групи й ритуалу маскулінної єдності.

— Що? Що? Ніби «круто»? — сказав Ридикуль.

— Гадаю, що так, — сказав Верховний верховик неохоче.

Ридикуль був потішений. Анк-Морпорк ніколи не давав змоги гарненько пополювати. Він ніколи не думав, що можна так добряче розважитися у власній Академії.

— Гаразд, — сказав він. — Ходімо заженемо ці купи!

— Йо!

— Йо!

— Йо!

— Йо-йо.

Ридикуль зітхнув.

— Скарбію?

— Так, Архіректоре?

— Просто спробуй второпати, гаразд?

* * *

Хмари скупчилися над горами. Білл Двері широко крокував першим полем вгору і вниз, користуючись однією зі звичайних кіс із ферми, найгостріша з них тимчасово зберігалася на задвірках клуні, щоб рух повітря її не затупив. Інші пожильці панни Літунки йшли за ним, в’яжучи й складаючи снопи. Панна Літунка ніколи не наймала більш ніж одну людину на повний день, як дізнався Білл Двері, вона купувала допомогу інших, коли потребувала її, заощаджуючи пенні.

— Ніколи раніше не бачив, щоб людина зрізала збіжжя косою, — сказав хтось з них. — Це роблять серпом.

Вони зупинилися на ланч і споживали його під живоплотом.

Білл Двері ніколи не приділяв обличчям та іменам людей більше уваги, ніж потрібно було для справи. Збіжжя простяглеся уздовж усього схилу пагорба, воно складалося з окремих бадилин, і, з точки зору однієї бадилини, інша бадилина могла бути надзвичайно показною бадилиною, із дюжиною вражаючих і визначальних маленьких рис, які вирізняли її з-проміж решти бадилин. Але для женця усі бадилини були просто... бадиллям. Нині він почав впізнавати маленькі відмінності.

Тут були Вільям Чіп, і Базікало Колісне, і Герцог Піддупний. Старигань, наскільки міг судити Білл Двері, зі шкірою, як пергамент. Тут були чоловіки й жінки селища, але здавалося, що в певному віці всі вони просто переключилися на те, щоб бути стариганями, не проходячи крізь якісь проміжні стадії. А потім вони лишалися старими довгий час. Панна Літунка казала, що для того, аби закласти цвинтар, вони мусять стукнути когось лопатою по голові.

Вільям Чіп був із тих, хто співає за роботою, виводячи ці довгі глухі голосіння, які означали, що виконується народна пісня. Базікало Колісне ніколи нічого не казав, тому, як казав Чіп, його і звали Базікалом. Білл Двері не міг зрозуміти цю логіку, хоча для інших вона здавалася прозорою.

А Герцога Піддупного батьки назвали так із міркувань кращого просування вгору суспільними щаблями, що було дещо спрощеним уявленням про класову структуру; його братів звали Поміщик, Граф і Король. Тепер вони сиділи вряд під живоплотом, відтягуючи момент, коли знову доведеться працювати. Із кінця ряду долинуло булькання.

— Що ж, це було незлецьке літо, — сказав Чіп, — і вряди-годи добра погода для збору врожаю.

— А... не кажи «гоц», поки не перебрешеш[35], — сказав Герцог. — Минулої ночі я бачив, як павук сотає павутину задом наперед. Це точний знак, що буде жахлива гроза.

— Не розумію, як павуки дізнаються про такі штуки.

Базікало Колісне передав Біллові Двері великий глиняний глечик. Щось плюснуло.

— ЩО ЦЕ?

— Яблучний сік, — сказав Чіп. Решта засміялися.

— А, — сказав Білл Двері, — МІЦНИЙ ДИСТИЛЬОВАНИЙ АЛКОГОЛЬНИЙ НАПІЙ, ЯКИЙ ДЛЯ СМІХУ ДАЮТЬ ДОВІРЛИВОМУ НОВАЧКОВІ, ЩОБ ПРИНЕСТИ СОБІ ПРОСТЕ ЗАДОВОЛЕННЯ, КОЛИ ВІН НЕОЧІКУВАНО ДЛЯ СЕБЕ ЗАХМЕЛІЄ.

— Та йой! — сказав Чіп.

Білл Двері зробив довгий великий ковток.

— І я бачив, як низько літають ластівки, — сказав Герцог. — А куріпки тікають до лісу. І навколо багато великих слимаків. І...

— Не вкумекаю, як всі ці хитрюги знають основи метеорології, — сказав Чіп. — Я так кумекаю, це ви валандаєтесь тут і всіх напучуєте. Ге, хлопці? Суне велика гроза, пане Павуче, ворушіться, утніть щось фольклорне.

Білл Двері хильнув іще.

— ЯК ЗВАТИ СІЛЬСЬКОГО КОВАЛЯ?

Чіп кивнув.

— Це Нед Калач, униз моріжком. Ясно, що зара він загружений, із усім цим врожаєм та інше.

— В МЕНЕ ДЛЯ НЬОГО РОБОТА.

Білл Двері звівся й покрокував до воріт.

— Білле?

Він зупинився.

— ТАК.

— Бренді залиш.

* * *

Сільська кузня була темна й задушлива від жару. Але Білл Двері мав дуже добрий зір.

Щось рухалося проміж складних металевих куп. Це виявилося нижньою половиною чоловіка. Верхня частина його тіла ховалася десь у механізмі, з якого долинало випадкове бурчання.

При наближенні Білла Двері в нього різко вистрілила рука.

— Добре. Дай мені затискач три-вісім.

Білл роззирнувся. По кузні було розкладено безліч інструментів.

— Хутчій, хутчій, — сказав голос звідкись із машини.

Білл Двері вибрав випадковий шматок оформленого металу й вклав його в руку. Вона зникла всередині. Почувся металевий шум і буркотіння.

— Я сказав затискач. Це не... — почулося скреготіння металу, а потім вигук, — мій палець, мій палець, ти мене доб’єш, — потім клацання. — Аргх. А це голова. А тепер глянь, що я через тебе зробив. Пружина храповика знову відламалася від обмотки підвіски, ти розумієш?

— НІ. ПЕРЕПРОШУЮ.

Пауза.

— Чи це ти, юний Еґберте?

— НІ. ЦЕ Я, СТАРИЙ БІЛЛ ДВЕРІ.

По тому була серія глухих ударів і дзенькоту, коли верхня половина людини витягувала себе з механізму, аж поки виявилася, що вона належить юнакові з кучерявим чорним волоссям, чорним обличчям, в чорній сорочці й чорному фартусі. Він мазнув шматиною по обличчю, лишивши рожеву смугу, і зморгнув піт із очей.

— Ви хто?

— СТАРИЙ ДОБРИЙ БІЛЛ ДВЕРІ? ПРАЦЮЮ НА ПАННУ ЛІТУНКУ?

— О, так. Людина у вогні? Герой дня, я чув. Моя рука!

Він простягнув чорну долоню. Білл Двері безвиразно глянув на неї.

— ПЕРЕПРОШУЮ. Я ВСЕ ЩЕ НЕ ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ЗАТИСКАЧ ТРИ-ВІСІМ.

— Я мав на увазі, ось вам моя рука, пане Двері.

Білл Двері завагався, а потім вклав свою руку в долоню молодого чоловіка. Замурзані очі на мить оскліли, поки мозок брав гору над відчуттям дотику, а потім коваль всміхнувся.

— Мене звати Калач. Що думаєте, ге?

— ХОРОШЕ ІМ’Я.

— Ні, я про машину. Досить винахідлива, ге?

Білл Двері відмітив це з ввічливим нерозумінням. На перший погляд, вона була схожа на переносний водяний млин, атакований велетенською комахою, а на другий