Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

- Можливо, ти мала на увазі Свята? - скриплю їй поміж зуби.

Таня розуміє свою помилку. І старається викрутитись.

- Так-так, звичайно, Свята. Зараз йому і наберу, щоб відвіз мене до дому. - поспішає реабілітуватись Таня. Та й після тих п'яниць, настрій різко впав. Бачу, що Станіслав, уже роздумує про слова Тані на рахунок Богдана.

- Добре, що я встигла відправити тобі повідомлення, що ви так швидко підійшли. - намагаюсь перевести розмову на безпечну тему.

- Яке повідомлення? Ми, як тільки, побачили, що вони до вас полізли, одразу підійшли. - Дрібниця, але приємно.

 Показую йому чернетку повідомлення, яке все-таки не відправила. Стас посміхається і цілує мене в щічку. Все ж, Таня молодець. Знає, які поради мені давати.

- А що за Свят, має за тобою приїхати, Чумаченко? - це вже Максим дає про себе знати.

Бачу, що Таня не дуже хоче відповідати. Розібратись, чи, просто, не хоче пояснювати, щось про Святослава, чи, знову хоче проігнорувати Потоцького, не можу. Та все ж, швидше, із вдячності, що Потоцький, також не лишився осторонь, Таня пояснює.

- Святослав — мій наречений. - відповідає подруга. І вже до мене, — Ще побудемо, поки він не приїде, та й будем закінчувати вечір.

Киваю, а що казати. Попереднього духу свята більше нема. Та й мені, ще Стасу пояснити, які по правді у нас відносини з Богданом. Он, вже сидить, набундючився, як індик.

Ми ще зо пів години так і сидимо разом, мляво обговорюючи теми пов'язані з роботою. Помітно, що кожен, десь заліз глибоко у свої думки. І ледве встигає підтримувати розмову.

Вже прийшов Ведмідь, це я так про себе, часто, Святослава називаю. Ну, справді, трохи, схожий. Зачіска, така, розпелеханий, хоч, і з коротким каштановим волоссям, та ще й, часто, з відрослою кількаденною щетиною. Ну і плюс габарити його які, десь, під метр дев'яносто, широкоплечий — викапаний ведмідь. Таня біля нього, як кнопка.

Святослав був здивований побачити таку компанію. Але все ж знаку не подав. Познайомився з чоловіками.

- Ти готова іти? - спитав у Тані, та тільки кивнула. Обійняла мене, решеті махнула рукою. - Бувайте.

Тож я залишилась одна із двома чоловіками. Проте, Максим вже викликав собі таксі.

- Пройдемось, чи також поїдемо? - це ж Франківськ, з цього місця до мого дому можна за хвилин 20 добратись.

- Ти як хотів би? - запитую, а сама вже беру курточку, бо планую йти пішки. Компанія все ж є. Стас на це посміхається, притримує куртку, щоб зручніше вдіти.

- Деякі речі не міняються з часом.

- Деякі ні.

Стараюсь)

Не забувайте, про зірочки та тисніть відстежувати на сторінці автора) 

Всім дякую 😘😘😘