Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відчув біль, відчув страждання своєї сестри та сказав:
— І найгарніші квіти для тебе, Прісцилло. Хіба тобі не пощастило?
Прісцилла пробурмотіла у відповідь:
— Я не дитина. Ви не мусите так… жаліти мене. Не мусите дивитися на мене… і поводитися так, мовби…
Вона намацала водяного буйвола, і на мить мені здалося, наче вона хоче погладити його. А потім сестра жбурнула фігурку через усю кімнату та влучила в стінну панель. Знову потекли сльози, і вона заховала обличчя між подушок. Іриси впали на підлогу. Френсіс підняв фігурку, сховав її в долонях і посміхнувся. Я жестом запропонував Баффінам вийти з кімнати.
У вітальні Джуліан озвалася:
— Мені страшенно шкода.
— Тут немає твоєї провини, — заспокоїв я.
— Мабуть, це жахливо — бути такою…
— Ти й уявити не можеш, — погодився я, — як це — бути такою. Тому навіть не намагайся.
— Мені страшенно шкода її.
— Тепер можеш бігти у справах, — запропонувала Рейчел.
— Ох, я б хотіла… — нерішуче почала Джуліан. — Ну, добре.
Вона пішла до дверей, а потім звернулася до мене:
— Бредлі, можна вас на кілька слів? Може, проведете мене до рогу вулиці? Я вас надовго не затримаю.
Я змовницьки махнув Рейчел рукою та вийшов за її дитиною з будинку. Вона, не озираючись, упевнено минула двір і повернула на Шарлотта-стрит. Яскраво сяяло холодне сонце, і я відчув значне полегшення від того, що раптом опинився серед натовпу невідомих, заклопотаних, байдужих людей під ясним синім небом.
Ми ступили кілька кроків вулицею й зупинилися обіч червоної телефонної будки. Тепер Джуліан мала безтурботний хлоп’ячий вигляд. Було помітно, що їй теж полегшало. Позаду неї височіла Поштова вежа, і я так чітко й близько бачив усі її блискучі сріблясті деталі, що сам собі здавався заввишки з неї. Я був високий і випростав спину: так добре було опинитися тієї миті за межами будинку, подалі від червоних Прісциллиних очей і тьмяного волосся, побути хоча б мить із кимось молодим, гарним, цнотливим, незіпсованим, у якого є майбутнє.
Джуліан озвалася з відповідальним виглядом:
— Бредлі, мені так шкода, що я все зіпсувала.
— Ніхто не зміг би впоратися краще. Справжнє страждання спалює всі мости.
— Як гарно ви сказали! Але святий зміг би втішити її.
— Таких не існує, Джуліан. Та й ти ще замолода, щоб бути святою.
— Я знаю, що ще дурнувато юна. Ох, любий Боже, бути старим — так жахливо! Бідолашна Прісцилла… Послухайте, Бредлі, я хотіла лише щиро подякувати вам за листа. Він здається мені найкращим із тих, що я коли-небудь отримувала.
— Якого листа?
— Листа про мистецтво, мистецтво та істину.
— А, того. Так.
— Я вважаю вас своїм учителем.
— Дуже люб’язно з твого боку, але…
— Я б хотіла, щоб ви дали мені довший список книжок.
— Дякую, що принесла назад водяного буйвола. Я дам тобі замість нього щось інше.
— О, справді дасте? Будь ласочка. Будь-що, будь-яку дрібничку. Я була б щаслива мати якусь вашу річ. Думаю, мене надихатиме щось, що так довго належало вам, чого ви так часто торкалися.
Ці слова зворушили мене.
— Я пошукаю щось. А зараз мені ліпше…
— Бредлі, не йдіть. Ми майже ніколи не розмовляємо. Тобто я розумію, що зараз не час, але зустріньмося знову незабаром, я хотіла б поговорити з вами про «Гамлета».
— «Гамлета»! Ну, добре, але…
— Я мушу підготуватися до іспиту. І, знаєте, Бредлі, я погоджуюся з тим відгуком, що ви написали про татову книжку.
— Де ти бачила відгук?
— Я побачила, як мама жбурнула його, і вона мала такий таємничий вигляд…
— Не надто чесно з твого боку.
— Знаю. Мені ніколи не стати святою, навіть коли я буду такою старою, як ваша сестра. Але я справді вважаю, що татові варто хоч раз почути правду про себе; у інших з’явилась якась бездумна звичка розхвалювати його, він відомий письменник і важлива постать у літературному світі й таке інше; ніхто не оцінює його творчості по-справжньому критично, як робили б це, якби він не був знаменитим. Просто змова якась…
— Я знаю. Але, хай там що, я не збираюся оприлюднювати відгук.
— Чому ні? Тато мусить дізнатися правду про себе. Кожна людина мусить.
— Так думає лише молодь.
— А ще стосовно Крістіан. Тато казав, що опікується нею заради ваших інтересів…
— Що?
— Не знаю, що він там собі думає, але я впевнена, що вам варто побачитися з ним і розпитати детальніше. А ще на вашому місці я подалася б геть, як ви й казали всім. Можливо, я зможу приїхати й навідати вас в Італії, я б залюбки. Френсіс Марло може доглянути за Прісциллою, він мені подобається. Чуєте, як ви гадаєте, Прісцилла повернеться до чоловіка? Я на її місці краще б померла, ніж так учинила.
Усе стало водночас таким зрозумілим, що важко було якось відреагувати. Молодь така безпосередня. Я відгукнувся:
— Щодо твого останнього запитання: я не знаю. І дякую тобі за роздуми, які йому передували.
— Я обожнюю, як ви говорите, у ваших словах така точність, не те що в мого батька. Він живе в якійсь рожевій імлі, де Марія, Ісус, Будда, Шива і Король-рибалка[32] кружляють довкола, вбрані, як народ із Челсі.
Це так влучно описувало Арнольдову творчість, що я засміявся.
— Дякую за твою пораду, Джуліан.
— Я вважаю вас своїм філософом.
— Дякую, що ставишся до мене, як до рівні.
Дівчина перевела на мене погляд, непевна, чи я не жартую.
— Бредлі, ми потоваришуємо, хіба не так? Станемо справжніми друзями?
— Що означала повітряна куля? — поцікавився я.
— Ох, невеличкий ексгібіціонізм.
— Я гнався за нею.
— Як мило!
— Але вона втекла.
— Я рада, що вона зникла. Ця куля багато значила для мене.
— Це було жертвоприношення якимось богам?
— Так. Як ви здогадалися?
— Містер Беллінґ подарував її тобі?
— Так, але як ви…
— Я ж твій філософ.
— Я справді любила ту кулю. Часом я думала, що відпущу її, але це було просто через нерви. Я не знала, що зможу перерізати шворку…
— Поки не побачила в садку свою матір.
— Поки не побачила в садку вас.
— Гаразд, Джуліан, тепер я мушу йти, перерізай шворку, твоя мама чекає…
— Коли ми зможемо поговорити про «Гамлета»?
— Я зателефоную.
— Не забувайте, що ви мій гуру.
Я повернувся
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний принц, Айріс Мердок», після закриття браузера.
