Читати книгу - "Віддай мені сина, Олександра Багірова"

Він сплітає наші пальці. Іскрить. По тілу струмує енергія нереальної сили, кров перетворюється на розпечену лаву, вона змітає все на своєму шляху, знищуючи думки та сумніви. Хочу належати йому. Зараз я у його владі. Іншої долі не бажаю.

- Я так сумував... так чекав на тебе, - шепоче, цілуючи мені шию.

- Мій ... Ворон, - ще сильніше притискаюся до нього.

- Більше не відпущу тебе! – відчайдушно, голосно, з надривом. Відчуваю, як його голос здавлює в лещата серце.

- Не відпускай! - в цей момент я так радію цій брехні, що дійсно не відпустить, що дозволить назавжди залишитися поряд із собою.

Це інша дійсність. Це наш світ. І на якусь коротку мить ми дозволяємо собі там сховатися від безжальної правди.

Доля відміряла нам три дні. Нашої дивної, шаленої казки. Три щасливі дні, коли ми могли сховатися в іншому вимірі. Сховатись від жорстокості світу. Тільки, на жаль, ховалися ми в різних ілюзорних світах... Яким судилося зіткнутися, розсипатися на мільйони уламків та впитися в нас, караючи за вкрадені хвилини щастя.

І все ж я вірила, що поряд з ним мені не загрожує небезпека, Ворон захистить. Мені здавалося, що моя віра подібна до залізобетонного паркану, але вона зруйнувалася... від одного погляду, що занурив мене в осередок хворобливих спогадів.