Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я… це… просто не очікувала.
— Ти не кохаєш того гада, правда? Ти з ним просто так.
— Не смій лізти в моє життя, — засичала Марта.
— Марто…
— Досить, — вона перебила його, — я йду. Бачу, з тобою все нормально, — вона різкими рухами одягала своє пальто, — і не забудь витягти скло з рани, — грюкнувши дверима, дівчина пішла геть. Лише на вулиці вона відчула, що шалено палають щоки. Але чи від злості, чи від чогось іншого. В голові Марта раз за разом прокручувала слова Назара і не могла в це повірити. Як після декількох років вічних скандалів та сварок він знов наважився сказати, що кохає її. І це вже без будь-якої угоди чи договору. Дівчина намагалась дістатися до своїх почуттів щодо цього, але після всіх останніх подій всередині була лише порожнеча. В важких думках Марта не одразу почула, що дзвонить телефон. Це був Дмитро.
— Алло, — вона намагалась говорити максимально невимушено.
— Ну нарешті, — його голос був відчутно злим, — куди ти пропала? Я вже почав хвилюватися.
— Вибач, — Марта втомлено провела рукою по обличчі, — стільки справ, що я просто й присісти не могла. Мама в лікарні, з цим іще купа турбот. Так втомилася, що заснула і зовсім нічого не чула, — вона казала перше, що приходило в голову, але брехнею це не вважала. Бо Марта справді дуже втомилася як фізично, так і морально.
— Моя ж ти дівчинка, — голос Дмитра став лагіднішим, — давай я заїду за тобою? Повечеряємо в мене, випʼємо вина. Я зроблю тобі масаж.
— Було б непогано, — страждально вимовила дівчина, бо це все справді було те, чого вона так хотіла: поїсти, розслабитись і поспати.
— Тоді чекай мене ввечері. Сподіваюся, ти нікуди не зникнеш. Знову.
— Чекатиму, — коротко відповіла і закінчила розмову.
Потім вирішила таки подзвонити до сестри і поговорити про їхню нову проблему. Рита виявилась у квітковій крамниці, тому Марта швидким кроком відправилась туди.
— Привіт, — привіталась старша сестра, яка щось записувала у свій блокнот.
— Привіт, — відповіла Марта і натягнуто посміхнулась, — не людно сьогодні?
— Та ні, трохи клієнтів було. Але не багато, — вона закінчила писати, сховала ручку між сторінки і голосно закрила блокнот.
— Злишся?
— Ще й як, — Рита зіскочила зі стільця і підійшла до сестри, — ти тільки уяви, як довго вона це все приховувала? Жила з цим, як ні в чому не бувало. Рідних доньок поділила на кохану і…
— І ненависну, — додала Марта.
— Ну я не хотіла казати таких слів, — вона важко видихнула.
— Не турбуйся, це мене би не образило. Бо все життя я відчувала від неї тільки холод та якусь зневагу. Ніякого материнського тепла чи любові. Я завжди шукала це в собі, думала, що роблю не так, чому постійно засмучую її. А все ж вийшло навпаки. Проблема була в ній самій. В цій дурнуватій жінці, яка не навчилась відпускати своє минуле.
— Після того, як ти пішла, вона і зі мною не захотіла розмовляти. Сказала, що як би вона мене не любила, але я розчарувала її, — Рита знизила плечима, — тепер я там жити теж не хочу. Буду шукати собі житло.
— Не шукай, — різко сказала Марта, — тобто… давай жити разом? Мені буває так сумно у своїй квартирі.
— Я не хотіла тебе турбувати. Ти ж зараз… у стосунках. А я буду лише заважати.
— Не будеш. Не хвилюйся, — коротко відповіла дівчина, — тому чекаю тебе в себе.
— Дякую, — Рита посміхнулась і обійняла сестру.
Дівчата ще деякий час попрацювали, а потім за Мартою приїхав Дмитро та забрав до свого будинку. Всю дорогу він щось розповідав їй, але Марта була повністю замкнена в собі, обдумуючи ранішню ситуацію. Що може Назар вирішив просто її розіграти і подивитись на реакцію. Вона вважала це повною дурнею, бо він сам же казав їй, що більше не має почуттів і хоче розлучення.
— То що скажеш? — почула Марта від Дмитра.
— Що? — вона хитнула головою, бо зовсім не слухала чоловіка.
— З тобою все нормально? Ти сьогодні якась дивна.
— Так. Так, просто… там з матірʼю чергові проблеми. Постійно думаю про це.
— Ох та не думай, — він обійняв її, бо авто вже зупинилось біля його будинку, — з нею все буде добре. Міцна жіночка.
— Ага. Ти як ніколи правий.
Вони зайшли до будинку і Марта відчувала дивні емоції. Сьогодні їй зовсім не хотілося тут бути. В будинку було для неї якось холодно, хоча все як раніше. Поруч був радісний Дмитро, який діставав з паперового пакета пляшку вина і замовлену в ресторані їжу.
— До речі, — заговорив він, — не знаю, чи вже казав тобі, але… твій колишній чоловік більше не працює з нами.
— Тобто? — Марта вдала, що вперше про це чує, — це ж була робота його мрії.
— Не всім мріям дано здійснюватися, — Дмитро відкоркував пляшку, — останнім часом він був якийсь сам не свій. Взагалі не працював. Батько дав йому останній шанс, ну і він звичайно скористався ним прекрасно.
— Але? — вона примружила очі.
— Але була малюсінька деталь, де він прорахувався. І я це використав проти нього.
— Це тому в тебе такий щасливий настрій?
— Можливо. Тепер не буду кожного дня бачити цю тупу пику.
— Що він тобі зробив? — щоб відволіктися, вона відірвала декілька ягід винограду.
— Нічого. Він справді був хорошим працівником, але… Він був твоїм чоловіком. Торкався тебе. Жив з тобою. Обіймав… короче. Мені не хотілося працювати разом з ним. Лише одна думка, що колись ви цілувались викликає в мене агресію.
— І це… все? — Марта відверто здивувалася, — і через це ти звільнив його?
— Кохана, давай не будемо вже про це говорити, — Дмитро розлив вино по келихах і протягнув один їй, — я хочу цей вечір провести лише з тобою, насолодитися тобою. Без розмов про роботу, сімʼю чи тупих колишніх.
Дмтро обійняв її і почав цілувати в шию. Раніше від такого Марта б отримувала неймовірну насолоду, але зараз не відчувала жодної приємності. Якось дуже різко їй стало огидно і не хотілося жодних дотиків від чоловіка. Не було зовсім ніякого бажання знаходитися тут, поряд з ним. Хотілося якнайшвидше втекти.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз», після закриття браузера.