Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Лари і Руслана підозріло довго не було. Соня та Денис почали згадувати про різні кумедні ситуації зі свого студентського життя. Наприклад, Денис розповів, що вони завжди залізали у гуртожиток через вікно на другому поверсі, коли не встигали повернутися з вечірки до опівночі. А ще тудою передавали алкоголь, бо пронести його непомітно повз чергову сторожиху Ніну Іванівну було нереально. А Соня зізналася, що вони проносили вино у гуртожиток, переливши його у пакунок з соку. Вона ловила себе на думці, що їй дуже комфортно з Денисом. Але, як з другом, цікавою людиною. Не більше. Тож вона ще більше ствердилася у своєму рішенні сьогодні ж сказати про це Денису.

***

Вийшовши на відкриту терасу на палубі, Лара одразу побачила Руслана. Він стояв до неї спиною, спершись ліктями об бильця. Вона кілька секунд пом'ялася з ноги на ногу, та все ж зібралася з духом і пішла у його сторону. Накосячила? Треба виправляти. Залишатися винною Лара не любила.

Вона підійшла до Довлатова і стала поруч, так само спершись об бильця. З  цього місця відкривалася чарівна панорама на Петросівці. Та вона сюди не любуватися краєвидами прийшла. 

— Вибач, — тихо вичавила вона з себе. — Я ж не знала…Денис…Загалом він розказав, де ти виріс.

Руслан не дивився на Лару.

— От патякало. Завжди казав, що у Дениса надто довгий язик і його треба вкоротити.

— Нічого не патякало. І взагалі, чому ти це тримаєш у таємниці? Сказав би одразу, я б не ляпнула такої дурниці і не поставила себе у таке незручне становище.

Лара вирішила, що найкращий спосіб захисту, це напад.

Довлатов на цю репліку обернувся і гнівно глянув на Лару. У його очах палахкотів вогонь.

— Ти знаєш, якось не звик ділитися особистим з чужими людьми.

— Але я не зовсім чужа, — запротестувала Лара. — Я твій піар-агент. Це можна сказати майже родич!

— Тільки родичів мені таких не вистачаю, дякую!

— Все одно міг би сказати! — буркнула Лара.

— Щоби що? Ти б використала це для піару і кожен зміг би обсмоктати моє минуле і повитягувати з нього брудну білизну?

— Ага, тобто справа не в жалощах? Тобі просто є що приховувати, га? — одразу наїхала на нього дівчина.

— Та я не це мав на увазі! Ти як завжди перекрутила все в потрібну тобі сторону!— Довлатов клацнув пальцями — Раз! І Лара знову в білому пальто!

— Ти мене майже не знаєш, щоб казати про мене, “як завжди”, —  обурилася дівчина.

— То давай познайомимося ближче! Підеш зі мною на прогулянку тільки вдвох, коли яхту пришвартуємо до берега?

Чого-чого, а такого дівчина явно не очікувала. Вона навіть не знала, що відповісти, настільки ця пропозиція була для неї неочікуваною. Руслан не зводив очей з Лари. Він дивився з викликом.

— Чи ти мене боїшся? Сама ж казала, піар-агент — це майже родич, — лукаво перепитав він.

— Нічого я не боюся! — взяла себе в руки Лара. — Хочеш прогулянку — буде тобі прогулянка.

— Це буде цікаво, — усміхнувся Руслан.

— То ти на мене вже не ображаєшся? — перепитала про всяк випадок Лара.

— В тебе буде час, щоб реабілітуватися, — ухилився від прямої відповіді Руслан. — Пішли вже всередину, нас, вже скоро почнуть шукати. Ще надумають собі щось не те…

Довлатов провокував Лару й у нього це гарно виходило. Та одразу почервоніла і мало не побігла назад у зону відпочинку до Соні. Тут, удвох з Русланом, було надто небезпечно. У неї бурлили незрозумілі емоції. Виявилося, у неформальній атмосфері, Довлатов не викликав у неї відрази, а навпаки. Її вабило до нього, і вона почала розуміти, чому у неї в офісі всі з розуму сходять від цього чоловіка. Той магнетизм, яким він володів, не можливо було не помітити. І, здається. Лара теж втрапила на цей гачок.

Коли Лара і Руслан повернулися у зону відпочинку, то тем дитинства більш не підіймали, а всі інші були відносно безпечні для всіх. Приблизно через годину, Михасик почав нити, що йому нудно і він хоче додому. Йому вже набридли нові іграшки, і яхта, і капітаном бути він вже не хотів. Тож було вирішено прогулянку завершити трохи раніше очікуваного. Коли яхта пришвартувалася, то Лара схвильовано повідомила, що додому вона поки не піде, бо обіцяла прогулятися з Довлатовим. Соня була тільки рада за подругу. Руслан їй імпонував, він був у мільйон разів кращий за того самозакоханого Едика, з яким час від часу терлася Лара.

А от Соня з Михасиком та Денисом сіли в позашляховик, у якому їх чекав водій Романовського, і поїхали додому

Привіт, друзі)

Ще хворіємо сімʼєю…((( і фізичне, і ментальне здоровʼя на трієчку з натяжкою. Тож поки повернути минулий темп викладання глав не виходить, але сподіваюся, що Ретроградний Меркурій скінчився, і скоро все налагодиться) 

Сподіваюся на ваше розуміння, приємного читання) не пропустіть оновлення Глава 12.1