Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

***

Дорогою Михасик заснув. На нього автомобілі діють, як снодійне, навіть якщо їхати недалеко. Біля дому Денис допоміг Соні занести малюка на ліжко. Потім вони вийшли вдвох на вулицю.

— Денисе, дякую. Сьогоднішній день був прекрасний. Все було чудово, але… — Соня вирішила одразу висказати свою промову, яку прокручувала в голові всю дорогу додому.

— Але нам не стати парою, чи не так? — перебив її Денис.

— Так, — видихнула Соня. У неї неначе гора з плечей спала.

— Я й сам це зрозумів. Мені комфортно з тобою, але як з другом, — здивував її чоловік.

— Ти мовби мої думки читаєш! — Соня раділа, що вони однаково дивляться на ситуацію.

— Роки практики, так би мовити. Воно якщо одразу іскри немає, то потім вже нічого хорошого не чекай. І дарма тільки себе й людину будеш мучити, — пояснив Денис.

— Я це тільки нещодавно зрозуміла, — зізналася Соня.

— Що ж, я тоді, мабуть, піду. Ти, Соню, телефонуй, якщо щось знадобиться. Допоможу чим зможу, — чоловік відсалютував рукою і пішов геть.

Напівдорозі Соня його окликнула:

— Денисе?

— Що? — озирнувся той.

— Щиро бажаю тобі знайти ту, з ким не просто заіскрить, а запалає.

— Навзаєм, Соню, навзаєм.

Машина Дениса від'їхала, а Соня подумала про те, що вже, мабуть, зустріла того, від кого всередині вибухають феєрверки. Повагавшись кілька хвилин, вона дістала телефон та написала повідомлення Максу. Випите на яхті шампанське додавало їй сміливості.

Привіт) Не зайнятий?

Відповідь прийшла миттєво.

Привіт) Для тебе завжди вільний.

Соня посміхнулася, прочитавши відповідь.

Бери вино й приходь

А що? Настрій у неї сьогодні такий. Грайливий.

Буду через 5 хвилин

Макс збрехав. Він був на порозі Соні вже через 3 хвилини. Соні було дуже приємно, що він так блискавично відгукнувся на її прохання і прийшов.

— А ти швидкий, — усміхнулася вона.

— Повір, не у всіх справах, — відпустив двозначний жарт Макс. 

Соня лише очі закотила. Ото вже позер! Зазвичай, вона червоніла від таких натяків, але не сьогодні. Дівчина пішла на кухню за келихами та дорогою заглянула до Михася. Малюк ще спав, а вже сонце котилося за обрій. І що він вночі робити буде? Але він так мило сопів, що будити його було шкода.

Поки Соні не було, Макс відкоркував пляшку червоного напівсолодкого.

— Ну? І за що ми пити будемо? Є якийсь привід чи просто так? — запитав він хитро примружуючись.

— За іскри.

— Іскри? — не зрозумів хлопець. — Які ще іскри?

— Ті, що палають всередині, щоразу, коли я на тебе дивлюся… Як би я цього не заперечувала, — видала своє зізнання Соня.

Макс не повірив своїм вухам і подумав, що йому почулося. Або він вже сп'янів, хоч не зробив ще жодного ковтка.

— Що ти сказала? — хриплим голосом перепитав він.

Соня взяла Макса за руку та переплела їхні пальці. Хлопець дивився на це зачаровано та боявся навіть кліпнути, щоб картинка не щезла.

— Ти подобаєшся мені, Максе. І не важливо, що там і як складеться далі, але зараз мене тягне до тебе.

— Соню…

Максу ривком притягнув Соню до себе і впився у неї губами. Так, як хотів вже дуже давно. Поцілунок був на смак, як вишневий джем, тільки ще смачніший. Можливо, треба було трохи стримати свій пил і не накидатися так одразу на дівчину, проте він не міг стриматися. Занадто довго тримав ці почуття в собі та зараз вони вихором вилетіли та заполонили все навколо.

Макс не міг надихатися Сонею. Він покривав поцілунками її обличчя, шепчучи ніжно : “моя… не відпущу..”. А Соня линула до хлопця, як до когось найближчого і найдорожчого. Вона танула у його обіймах, а кожен дотик зводив з розуму. Ще ніколи вона не відчувала такої пристрасті. Хотілося ще більше, чуттєвіше, відвертіше…

— Мам?

Соня стрімко відсахнулася від Максима. На порозі стояв заспаний Михасик. Вони швидко підійшла до сина.

— Ти вже прокинувся, малюче? Весь вечір проспав. І що ми тепер будемо робити вночі з тобою?

— З Максимом гратися, — одразу знайшов вихід Михасик.

— А я тільки За, — відповів Макс, кинувши на Соню палкий погляд.

Від цього у Соні потепліло на душі, а припухлі від поцілунків губи розплилися у щасливій усмішці. 

А потім вони разом з Михасем гралися в хованки, квача, у поліцейського і злочинців, будували містечко з Лего... Врешті-решт залізли втрьох на ліжко й увімкнули мультик “Ліло і Стіч”. Добре, що спальне місце тут було “кінг-сайз”, тісно не було нікому. Макс сів, обпершись об бильце ліжка, та обійняв Соню однією рукою, а Михась все ніяк не міг визначитися, де йому зручніше. То біля Макса сидів, то посередині. Врешті влігся збоку, примостивши голову на Соні.

Вдосталь насміявшись з кумедних діалогів, син почав тихо сопіти носиком. Дарма Соня переймалася. Малий так набігався, що заснув о 10 вечора без зайвих вагань прямо перед телевізором. Вона тільки-но хотіла подякувати Максиму, та виявилося, вимотався не лише Михась. Хлопець також заснув. Збудити його і випровадити додому? Чи хай вже залишається на ніч? Тим паче це ж просто сон... Соня не знала, як вчинити правильно. Вона спробувала легенько розворушити Макса, та той тільки пробурмотів щось незрозуміле і міцніше обійняв її за талію, вткнувшись носом у шию.  Ну і нехай, вирішила Соня. У мультику прозвучав один з її улюблених моментів:

— Охана – значить сім'я, сім'я – значить, що ніхто не залишиться наодинці. Нікого не забудуть…

Як же влучно сказано, подумала дівчина, вимкнула телевізор і теж поринула у царство Морфея.

***

Після того, як машина Дениса зникла з виду, Лара обернулася до Руслана і невдоволено запитала?

 — І куди ми підемо?

— А куди б ти хотіла? — відповів чоловік питанням на питання.

— Додому. Такий варіант не підходить?

— Хіба що до мого, — засміявся Довлатов.

— Дуже смішно. А-ха-ха, — перекривила його Лара. — А якщо серйозно?

— А якщо серйозно, то пропоную піти в бар. Настрій в мене сьогодні такий — напитися хочу. А пити на одинці, то вже попахує алкоголізмом.