Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Ось уже два роки дівчата винаймали на двох зручну квартиру неподалік від центру міста. Зуміли накопичити грошей і придбати  не нову, але цілком пристойну автівку.

Ліка боялася сідати за кермо, а от Олеся водила із задоволенням, бо обожнювала швидкість.

Життя їхнє було спокійним і налагодженим, а ось тепер усі ці зручності могли полетіти шкереберть.

– А якщо втекти? – запитала Ліка, скидаючи ноги з дивана, – подалі від міста, поки все не вляжеться...

– Кинути роботу? А як ми будемо жити?   Заощаджень у нас майже немає...

– Продамо машину... На перший час вистачить... Точно, так і треба вчинити! – відповіла Ліка і переконливо закивала головою.

– Погана ідея. В іншому місці доведеться починати все спочатку... Почекаємо кілька днів. Можливо, все обійдеться, – сказала Олеся і мимоволі знову потягнулася до келиха з вином, – до того ж у мене теж є знайомі, які не відмовляться допомогти в разі крайньої потреби.

– А в мене таких знайомих немає, – сердито відповіла Ліка, кривлячи губи. 

– У тебе є я! – Олеся з ніжністю поцілувала її у скроню, – ось так!

– Треба ж такого, – продовжуючи морщитися, з досадою проговорила Ліка,  – через якусь незрозумілу дівчину стільки нерозв'язних проблем!  Та нехай вона провалиться ця Інга, або як її там!

– Перестань, – Олеся жартівливо смикнула подругу  за косу, – Будь-яка дівчина, навіть найбезневинніша й найдомашніша, запросто може опинитися в такій ситуації, тільки тому, що відмовила якомусь смердючому козлу! 

– Це точно, – зітхнувши, погодилася Ліка.

Потім сповзла з дивана і знову підійшла до вікна.