Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Але вони справді не знають, як це робити.

Ви уявляєте, як би виглядав будинок, якби мене там не було?

Мій чоловік годував би їх піцою щовечора.

Я сміюсь і погоджуюсь. Але потім зазначаю, що витратила багато років своєї кар’єри, дивуючись, чому чоловіки вважають, що їхній стиль роботи — найкращий, якщо не єдиний. Культ відео-дзвінків, нескінченні спортивні метафори, упередження, що більше (майже) завжди краще. Часто я виконую завдання по-своєму, і чому тоді мій колега-чоловік говорить, що я помиляюся, хоча робота зроблена й зроблена добре? Перше покоління феміністок мусило прийняти ролі й звички офісної роботи на чоловічих умовах. Підвищити рівність сьогодні означає, що жінки дедалі більше вільні працювати по-своєму. Чому ж чоловіки не повинні мати подібну свободу та рівність удома?

Чоловіки звичайно знають про поширене жіноче упередження, що жінки справді краще розуміються на хатніх справах та дітях. У статті New York Magazine терапевт Барбара Касс зараховує до цієї групи багато жінок: «Так багато жінок хочуть контролювати{253} батьківство своїх чоловіків. «Чи є в тебе те-то? Чи зробив ти те-то? Не забуть, що їй це потрібно. І переконайся, що вона спить». Сексизм удався. У Huffington Post тато-блогер Арон Гувейя зазначає, що переважно мами, «які жаліються на робочу завантаженість{254} та доведені до розпачу», критикують татів за те, що ті не виконують прохання правильно одразу, коли вони попросили. «І говорячи про “правильно”, я маю на увазі “по-їхньому”. Я бачила, як критикують і насміхаються з татів за те, як вони одягли немовля та як нагодували його».

Проте, заради дискусії, спробуймо на хвилину припустити, що пересічна жінка, яку ви знаєте, краще справляється з домашніми обов’язками та доглядом за дітьми, ніж пересічний чоловік. Тепер спитайте себе, чому повинно так бути. Досвід та впевненість спадають на думку.

Подумайте про домашній розподіл обов’язків там, де гендерні стереотипи не обов’язково працюють. Наприклад, сплата податків. Ваша мати чи батько сплачують їх? У мене вдома це робив батько, але коли я зробила це вперше, Енді та я подали спільну податкову декларацію, оскільки я заробляю більше й подавала свою власну ще до нашого одруження, то стала людиною, яка знає, як це робиться. Мій досвід, який зростав з роками, дозволив йому не вчитися цього зараз. Подібно з його вмінням планувати поїздки. Його батько завжди розплановував кожну деталь сімейних поїздок, отже, Енді розпланував нашу першу відпустку й кожну відпустку після того. Але це може працювати й зовсім по-іншому. Річ у тім, що якщо ви здобули знання, зробивши щось уперше, ви стаєте надалі виконавцем цього завдання, отримуючи статус, який тільки поглиблює ваші знання й робить вас більшим експертом.

Тепер перенесемо цю модель на дітей. У сім’ях з рідними дітьми мати, як правило, виношує дитину на годує її груддю. Це значить, що вона одразу здобуває вміння, навіть якщо це її перший та цілком новий досвід. Діти не приходять у світ з інструкціями. Впевненість чи її відсутність — це самоздійснювані пророцтва, про які ми знаємо від соціального психолога Клода Стіла. Стіл та його учні не втомлюються демонструвати, що зміцнення позитивних стереотипів за мить до того, як кинути виклик студентові, щоб той виконав завдання, — дає кращі результати, тоді як підтримка негативних стереотипів — призводить до зниження продуктивності.

У книжці «Насвистуючи Вівальді» Клод Стіл розмірковує, як стереотипи можуть бути культурними та ситуативними{255}. Наприклад, жінкам, афро-та латиноамериканцям утовкмачують, що вони не здібні до математики і тому не демонструють таких хороших результатів, як азіати та чоловіки. Проте Стіл показує, що «небезпека стереотипу» може бути й ситуативною. Він проводив дослідження, де групі, яка складалася з білих студентів Стенфорду з високими показниками з математики, сказали, що вони будуть проходити складний тест з 18 питань, який «азіати виконують краще, ніж білі». Натомість контрольній групі, яка складалася з білих чоловіків, нічого не сказали. Результати були приголомшливі. Білі чоловіки, яким сказали, що азіати складають цей тест краще, допустили помилки в трьох запитаннях, на відміну від студентів, яким нічого не сказали. У результаті перші отримали оцінку «В», а другі — «А».

Якщо жінки припускають, що вони можуть зробити будь-що по дому краще й швидше, ніж чоловіки, вони, ймовірно, роблять це краще. З іншого боку, професор Рутгерського університету — Стюарт Шапіро стверджує: «Якщо чоловіку часто повторюють{256}, що він погано справляється з доглядом за дитиною (або з приготуванням їжі) або що сім’ї набагато краще, коли це робить жінка, він, швидше за все, почне у це вірити (як і в будь-що інше)». Письменник та співзасновник Інституту батьківства — Джек О’Саліван погоджується з цим й стверджує, що одна з причин, чому чоловіки такі мовчазні під час розмов про роботу та сім’ю, — «це невпевненість в особистій, приватній та сімейній сферах, навіть якщо на роботі вони займають найвищі керівні посади{257}».

Просто подумайте про те, як ми всі зміцнюємо цей стереотип: коли дитина починає метушитися на руках у чоловіка, чимало жінок мого покоління, одразу тягнуться до неї, думаючи, що вони знають краще, як справитися з дитиною. І майже всі чоловіки покоління мого батька та багато моїх однолітків озираються в надії знайти мати, бабусю або тітку.

Біологія знову втручається. Жінки під час пологів виробляють великі дози{258} «гормону любові» — окситоцину, який відіграє велику роль у прекрасні моменти, коли ви дивитеся на личко дитини й земля зникає у вас з-під ніг. У чоловіків такого немає. У природі тільки 5 % самців{259} виконують батьківські обов’язки, інші 95 % — запліднюють і зникають. Навіть якщо феміністки з останніх сил заперечують це, жінки «природно» схильні до виховання дитини.

Але не поспішаймо. Це правда, що жінки отримують дозу окситоцину й годують груддю. Нейробіологи Келлі Лемберт та Крег Кінслі підтверджують, що материнство робить самок щурів розумнішими{260}, більш емоційно стійкими та фізично спритними. Однак виявляється, що подібні зміни{261} й ті самі гормони були знайдені в мозку каліфорнійських самців оленячих мишей — одного з видів, де і самці, й самки доглядають за виводком. І самці оленячих мишей не єдині тварини, що беруть участь у догляді за потомством. Ендокринні системи й нейронні схеми самців{262} мавп та людей змінюються, «разюче нагадуючи материнські».

Пізніші дослідження